Галина Вдовиченко

У вантажне відділення великого автобуса кілька чоловіків закочують гігантську діжку з нержавійки.

Смерічка, Дешичі, Буньковичі, Чижки, Трушевичі, Кропивник, Княжпіль, Солянуватка. Вісім сільських шкіл на Старосамбірщині цього року не мають жодного першачка…

Добрі новини теж біжать попереду. Ще не доїхали на місце, а вже знали: у лісах навколо Добромиля і далі є гриби. Хтось із мешканців села Мігового навіть приніс додому рекордну знахідку: півторакілограмовий білий!

За річкою, де стояли дерева, залишилися лише заточені як шкільні олівці пеньки. Одне дерево так точно лягло з одного берега на другий, наче якийсь силач кладку перекинув.

А нині це притулок для закоханих та обов’язкова зупинка для туристів

В Українському католицькому університеті презентували кінострічку «Александер Ґранах. Ось іде людина» німецької кінорежисерки Анґеліки Віттліх.

Як ліва рука з правою говорили, або Дещо про письменників та сепаратизм

Одного разу перед виступом в іноземній аудиторії видавець Ростислав Семків вирішив розпочати розмову про українську літературу з Франка.

Переможцем літературної премії Центральної Європи «Ангелус» стала українка – Оксана Забужко з романом «Музей покинутих секретів».

Дорожній репортаж по селах Розточчя

Грузинська кухня залишає такі ж незабутні враження, як і Кавказькі гори

Чому на Форумі видавців було помітно більше людей поважного віку і для чого потрібні спецпропозиції для пенсіонерів

Поет та композитор Ігор Жук відновив старовинну пісню, яку написав на початку ХVІІ століття Ян Щасний Гербурт, володар Добромиля. Бард виконав її під час літературного фестивалю під мурами старовинного замку

Одна жінка двадцять років намагалася навчитися пити. Безрезультатно. Вона поступово втрачала себе, пояснювала своїм близьким, коли приходила до тями: це була не я…

Люблю ці вересневі дні, коли від ранку до вечора щоразу проживаєш маленьке неповторне життя. Побачити й почуте усе, що бажаєш на Львівському Форумі видавців — просто неможливо. Доводиться вибирати, обмежуючи себе, або покладатись на випадок.

У сучасних дітей замість іграшок – айпади та айфони.

Перші примірники збірки «Жити-пити. 40 градусів життя» потрапили не у книгарню, а до бібліотеки наркологічного відділення

У центрі грузинської столиці, на березі сивої Кури, виросли «споруди майбутнього»

— Хлопці, – кажу, – де тут пива можна купити? – Та будь-де, чи вам якогось особливого?.. Он там розливне, а в пляшках і тут, і он там, і біля зупинки дві крамнички. – А книгарня тут є? – Дивляться підозріло, ото, мовляв, носить її, від пива до книжки… Стенають плечима: здається, нема тут книгарні, у центр треба їхати, там має бути…

Цю фразу львівський художник, засновник Школи каменерізного мистецтва у Санкт-Петербурзі Олександр Корнилов, сказав у Кремлі членам закупівельної комісії «Оружейної палати»…

Зарості цих квітів вже не буяють у кожному дворі

Маленькі жителі села Мігового рятуються від спеки у гірській Вирві

Коли «усе своє несеш з собою», та ще й у гори, кожна дрібничка має значення, а вагу речей рахують на грами

До церкви Гергетіс Цмінда Самеба їдуть та йдуть за благословенням на добрі справи

Тепер від скульптур Іоана Георга Пінзеля на цій унікальній споруді майже нічого не залишилось

Особливу ЦІКАВІСТЬ становлять нині персональні новини та думки конкретної людини з певного приводу. Публічні особи самі розміщають їх у своїх блогах та у соцмережах. З-поміж розмаїття такого індивідуально-інформаційного матеріалу мені чи не найцікавіше дізнаватись про те, що люди читають і як оцінюють прочитане.

Лягаємо спати о дитячій годині, бо втомлені тривалими переходами гірськими стежками Кавказу. Натомість прокидаємось з пташками. І бачимо, як сонце піднімається над горами, як виблискує срібна роса у високих травах, як вискакує з туману вершник на білому коні, запитує, чи не бачили його отари…

Унікальна скульптура Пінзеля повернулась до сільської церкви, звідки не вийде навіть на реставрацію