«Що ви читаєте?» як інформаційний привід
Особливу ЦІКАВІСТЬ становлять нині персональні новини та думки конкретної людини з певного приводу. Публічні особи самі розміщають їх у своїх блогах та у соцмережах. З-поміж розмаїття такого індивідуально-інформаційного матеріалу мені чи не найцікавіше дізнаватись про те, що люди читають і як оцінюють прочитане.
Індивідуальні читацькі смаки та уподобання нерідко є найпоказовішою характеристикою кожного з нас. Ще й собі можна дізнатись щось корисне — записати назву книжки чи прізвище автора, на які варто звернути увагу.
Давно помітила тенденцію: хто-хто, а політики розповідають про свої читацькі уподобання украй рідко. Чим викликають підозру у тому, що читають вони мало або й узагалі обходяться без книжок. Хіба пригадаю «тюремний список» Юрія Луценка, у якому він кілька місяців тому подав не лише перелік прочитаних в ув’язненні книжок, але й помістив коротенькі читацькі оцінки. Хоча те, що Луценко читає багато, відомо багатьом, та й на Форумі видавців його не раз бачили зі стосами щойно придбаних книжок.
Не раз зауважувала — щойно пролунає у розмові з політиком неочікуване запитання про те, що йому з книжок припало до душі останнім часом, і чому, і що б він порадив почитати іншим, — то тут політик збивається з ритму. Обличчя набуває виразу розгубленості, але секунда-дві — і він вдається до обтічної, безбарвної відповіді, яку згодом у редакції скорочують за її беззмістовність. «Перечитую класику…», «Останнім часом читаю мало, хіба спеціальну літературу, бо часу бракує…»… Жодної, як правило, конкретики.
Тим помітніше протилежне. У свіжому блозі Анатолія Гриценка прочитала вчора таку пораду: «Почитайте книгу Девіда Лісса «Ярмарок корупції» (A Spectacle of Corruption by David Liss). (Окрім іншого, це ще й цікавий детектив:). А як сподобається, то знайдете і другу книгу цього ж автора — «Змова паперів». Теж пізнавальний детектив, про фінансові оборудки на біржах і з державним бюджетом, для нас не менш актуально...».
Розмова про книжки — це завжди розмова не лише про саме читання. Це ще й звірка орієнтирів, обмін думками, спроба визначення, наскільки ви «одного поля ягоди», принаймні щодо смаків у читанні. А ще — спільний пошук відповідей на вічні і на сьогоденні питання.
В інтерв’ю на телеканалі ТВі у контексті розмови про Стуса, про його присутність у сьогоднішньому культурному просторі, Оксана Забужко згадала «абсолютно блискучі» спогади Михаїла Хейфеца “Українські силуети”. Чому? Бо здивована, адже ця книжка мала би бути розтягнена на цитати, принаймні освіченими людьми, однак, за її спостереженнями, Хейфеца не цитують, бо не читали його. Після цього ефіру не одна людина, думаю, шукатиме спогади згаданого автора...
Що ви читаєте? Що радили б почитати іншим? Людина, якій цікаві відповіді на ці запитання, і сама охоче ділиться своїми читацькими спостереженнями, бо читання для неї — одна з необхідних складових кожного дня.
Щойно говорили зі знайомими на цю тему, і я згадувала про новинки, які ще пахнуть друкарською фарбою. Про щоденник Галини Пагутяк «Кожен день — інший». Автор підкреслено відмежовується від щоденної марноти марнот, і саме тому її записи перетворюються на філософські свідчення з нашої новітньої історії. «Існує межа злиднів, за якою неможливий спротив. Лише паралізуючий страх (…) Це не мудрість — терпіння від страху, а ганьба». Чимало думок, з якими погоджуєшся або подумки сперечаєшся.
Друга сильна книжка — це спогади про письменників та їхніх дітей від молодшого сина Михайла Стельмаха, Дмитра. «Скелети в письменницьких шафах», відверті, часом кумедні, часом сумні або ж навіть ганебні оповідки про відомих людей. Згорнеш прочитану книжку, — а післясмак триває й триває. За фасадом життя літераторів, як і політиків, теж нерідко ховаються зовсім інші реалії та невідомі загалу факти…
