Александер Ґранах: від хлопчика з Вербівців до голлівудського актора та німецького письменника
В Українському католицькому університеті презентували кінострічку «Александер Ґранах. Ось іде людина» німецької кінорежисерки Анґеліки Віттліх.
Хто такий Александер Ґранах (на фото), відомо не кожному. Знаменитий німецький та американський актор, німецький письменник єврейського походження, він має до України безпосереднє відношення. І все життя, де б не був, повсякчас наголошував, що родом з Галичини. Батьківщина Ґранаха — село Вербівці поблизу Городенки на Франківщині. Народився у багатодітній бідній сім’ї 1890 року, а через 54 роки помер від апендициту у США. Життя його схоже на пригодницький роман або ж на захоплюючий кінотрилер. Внесок Александера Ґранаха у літературу та мистецтво кіно належить кільком країнам та кільком народам, у тому числі — і нам. Варто лиш прочитати чудовий автобіографічний роман Ґранаха «Ось іде людина»... Українською мовою (переклала його з німецької Галина Петросаняк) роман вийшов минулого року у «Видавництві Жупанського».
Режисеру Анґеліці Віттліх допомогли презентувати документальну кінострічку перекладачка Галина Петросаняк та аспірантка УКУ Владислава Москалець.
Цей фільм вже бачили на кінофестивалі «Кінолев» та «Молодість», але він заслуговує на те, аби потрапити на українські телеекрани або у кінотеатри. Його вартує побачити, аби мати уявлення про цю непересічну людину — Александера Ґранаха. На запитання «ВЗ», де може подивитися цей фільм наш глядач, Анґеліка Віттліх відповіла, що має бути зацікавлення з українського боку. Рік тому фільм презентували у Городенці. Певну частину фільму знімали в Україні, у Вербівцях, Городенці, Львові… А загалом — в Україні, Росії, Швейцарії, Німеччині, Ізраїлі, Австрії та США. Галина Петросаняк розповіла, що її зворушила зустріч з двома викладачами німецької мови — з Городенки та Вербівців, які теж у цей час перекладали роман Ґранаха українською… Це щодо питання, чи знають на батьківщині про Ґранаха…
Фільм, побудований на листах Гранаха до коханої Лотти, дивишся, затамувавши дух. А згодом повертаєшся у думках то до одного епізоду, то до іншого… Ця стрічка — з тих, що «ходить за тобою».
Як розповіла «ВЗ» по закінченні фільму Владислава Москалець, частину стрічки, яка відбувається в Україні, знімали в 2011 році. Серед учасників знімальної групи із Німеччини був, зокрема, і син Анґеліки, Ніколай Еберт (Nikolai Eberth). Вони працювали в Україні близько двох тижнів.
— Участь української сторони була в основному через залучення експертів, — пояснила Владислава, — а це були Галина Петросаняк, Борис Дорфман, Юрій Шаповал, Юрій Прохасько, Мейлах Шейхет та інші. Посередником, який допомагав знайти людей, у багатьох випадках виступив Центр міської історії (у Львові). Режисер намагалася знайти якомога більше місць, пов’язаних з життям Ґранаха, навіть якщо вони цілком змінилися за останнє століття. Як театр Ґімпля, який був перебудований… Часом виникали проблеми, наприклад, тоді ще не зняли заборону на кінозйомку на вокзалах. Але в основному люди були доброзичливими, зокрема в Театрі для дітей та юнацтва, де дозволили знімати навіть під час репетицій.
Продуцентом фільму є компанія Bavaria Filmverleih-und Produktions-GmbH і він є частиною програми освітніх фільмів. Фінансово фільм підтримали уповноважений федерального уряду в справах культури та медіа, Фундація Роберта Боша, Німецька федеральна фундація фільмів (DFFF).
