«Меморіал памʼяті Ірини Фаріон має заряджати українців на боротьбу»

Це красивий сквер з прямокутною зеленою стелою, на якій вирізьблені слова зі сенсу життя покійної мовознавці - «мова», «воля», «нація» та «сила».

Автор меморіального простору — команда бюро Guess Line Architects, до складу якої увійшли колишні студенти-архітектори Ірини Фаріон. За задумом авторів, це не традиційний пам’ятник. Меморіальну стелу створили як простір для взаємодії, осмислення та пізнання постаті Ірини Фаріон.

Як розповів для «ВЗ» автор стели, архітектор Андрій Лесюк, конструкція виконана з природних матеріалів, які з часом змінюватимуться, взаємодіятимуть зі світлом і середовищем. «Ми хотіли створити об'єкт, який спонукатиме людину не просто дивитися, а досліджувати та глибше пізнавали постать Ірини Фаріон», — наголосив Андрій Лесюк.

Якщо зблизька глянути оком у вирізьблені наскрізь букви, можна прочитати всередині ще двадцять цитат мовознавці, які були її життєвим та політичним кредо.

… На відкриття стели з влади прийшли міський голова Львова Андрій Садовий зі своїм першим заступником Андрієм Москаленком, а також депутати міської та обласної рад від «Свободи». Пан Садовий разом із дочкою Ірини Фаріон — Софією Особою зняли із стели червоно-чорний прапор. Пан Садовий з трепетом торкнувся стели, схилив голову в знак пошани покійної пані Фаріон.

Депутат-«свободівець» Любомир Мельничук сказав під час свого виступу, що Ірина Дмитрівна не встигла зробити за життя ще багато державницьких речей, зокрема мотивувати людей перейти на спілкування державною мовою. Андрій Садовий додав, що у такій красивій жінці гармонійно поєдналися твердість та ніжність. Каже, Ірина Фаріон була символом боротьби за державність, за мову.
Зізнався, що вперше дізнався про постать Фаріон від своєї дружини Катерини.

«Стела — вогнева точка на карті Львова, яка має випалювати байдужість»

«Відкриття простору пам’яті Ірини Фаріон на вулиці Масарика — це не „місце спомину“ для слабкодухих. Це вогнева точка на карті Львова, яка має випалювати байдужість і зрадництво, — ділиться враженнями громадський діяч, освітянин, доктор філософії, засновник „Української школи гостинності“ Михайло Шевелюк. — Вбивство Ірини Дмитрівни — спроба ворога розправитися не з жінкою, а з українською ідеєю, яка пекла їм очі десятиліттями. Вони думали, що куля вгамує її голос. Думали, що вб’ють людину, натомість заклали фундамент для нашої остаточної люті.
Її слова сьогодні звучать як наказ до наступу: „Мова — це кордон, який не має бути на замку. Це зброя, яка завжди має бути заряджена“. І сьогодні наш обов’язок — дослати набій у патронник. Будь-яке „примирення“ чи „компроміс“ із тими, хто несе сюди „рускій мір“ — це зрада пам’яті про неї. Вона вчила нас презирству до ворога через розуміння власної величі. Її слова — це наша ідеологічна броня: „Хто не має своєї мови — той не має своєї держави, бо він не має своєї душі“. Ті, хто досі вагаються, хто досі грається в „яку різницю“ — ви і є тією порожнечею, про яку вона попереджала. Ви — вразливе місце нації».

Михайлові Шевелюку сподобався простір памʼяті мовознавців. Каже, цей меморіал — не для того, щоб сюди приносили квіти, які згодом зівʼянуть.

«Він для того, щоб сюди приходили заряджатися на боротьбу. Кожен, хто переступає цей поріг, має дати собі звіт: ти або воїн, що тримає фронт — чи то інтелектуальний, чи то фізичний, або ти є посібником окупанта. Жодного кроку назад, жодного вибачення перед катами. Ми переможемо лише тоді, коли українська мова стане законом для кожного, а ворог — зневаженим і вигнаним навіки», — підсумував мій співрозмовник Михайло.