Передплата 2024 «Добрий господар»

«Погоди вам!»

Так прощаються на стежках у високих горах Кавказу

Лягаємо спати о дитячій годині, бо втомлені тривалими переходами гірськими стежками Кавказу. Натомість прокидаємось з пташками. І бачимо, як сонце піднімається над горами, як виблискує срібна роса у високих травах, як вискакує з туману вершник на білому коні, запитує, чи не бачили його отари…

ХТО РАНО ВСТАЄ — тому дано побачити й відчути більше за інших.

Піший відпочинок — це складник певного типу життя. Хайкінг та трекінг — для тих, хто любить ходити, рухатися, бачити усе довкола не з вікна машини, а на відстані руки. Особливо у горах.

Ми готувались до цієї поїздки заздалегідь, очікували від неї багато, але реальність перевищила усі сподівання. За два тижні побували по одному дню у Тбілісі та Кобулеті, на узбережжі Чорного моря, але основна частина відпустки проминула на схилах та перевалах гір Хевсуреті. Це особлива частина Грузії, де можна, подолавши протягом дня десять-двадцять кілометрів, не зустріти жодної людини. А згодом переїхали до підніжжя Казбека — у Казбегі (селищу повернули його колишню назву — Степанцмінда), звідки підготовлені альпіністи починають сходження на гору-п’ятитисячник.

У гірських селах Хевсуреті — Джуті й Рошці — не більш як по півтора десятка осель, а на зиму, коли високі сніги перекривають дороги, у селах залишаються по двоє-троє людей. Тут немає городів, можна займатися лише скотарством, на безлісих схилах не знайдеш жодного патичка для вогнища, щодня по обіді йде дощ, і мокре взуття та одяг практично не сохнуть, але — дивина! — минає день, минає ніч, і ти розумієш, що усі ці проблеми — тимчасові, зате в очах залишаються фантастичні краєвиди: зарослі квітучим рододендроном схили по дорозі на перевал Садзеле (3056 метрів); вкрита снігом гора Чауха (3842 м); величний Казбек (5033 м), затулений завісою хмар і туманів, а коли він на кілька хвилин нарешті визирає, не втриматись від захопленого «ах!» — ніби з морської безо-дні на мить виринула голова гігантського кашалота.

Такого багатства квітів, як на Кавказі, я ніде дотепер не бачила, і такими крутими схилами не дряпалася вгору — іноді видавалось, що гора бавиться з тобою, готуючи на шляху до вершини нові й нові підйоми. І ти вже добре розумієш, для чого ті трекінгові палички, без яких обходилась у Карпатах. Але нема з чим порівняти відчуття, коли стоїш на горі, на даху світу, і бачиш відкритий безмежний простір перевалу Садзеле (на фото). Або зупиняєшся на узвишші між двома Абуделавурськими озерами і переводиш погляд із Зеленого на Синє: одне аж смарагдове, а друге — бірюзове. А вище ж ще є Біле та Жовте…

Екіпіровка надзвичайно важлива для тих, хто суне у гори. Тут ретельно рахують вантаж за плечима, залишаючи вдома зайві речі, тому таке велике значення має надійність та вага спорядження. Хтось змушений на перевалі поблизу гори Чаухи вночі одягати все, що має (я порахувала свої «пелюстки» — дванадцять: майки, футболки, ще й фліска та куртка, а тоді вже спальник), бо дуже холодно у наметі. А хтось хвалиться тим, що спав без шкарпеток, бо має спеціальний добротний спальник, легкий, теплий та у кілька разів дорожчий.

«І для чого тобі ті проблеми і усі ті випробування? — запитала знайома. — Невже у пансіонаті на узбережжі не краще?». Мені — не краще, бо не люблю лежання на піску чи у шезлонгу. Поєднання «дикого» відпочинку з цивілізованим, їх чергування, як переступання з ноги на ногу, — ось улюблений відпочинковий формат. День-два-три у горах, з наплічниками, коли орієнтуємось самі або з провідником (у деяких напрямках, навіть незважаючи на маркування треків, можна легко заблукати), з ночівлею у наметах та готуванням їжі на вогнищі чи на газовому або бензиновому пальнику, — а тоді день-два у гестхаусі чи готелі, де домашня їжа, гаряча вода і комфортне ліжко. Гестхауси мені подобаються більше — вони є ще й центрами спілкування, тут на кухні чи у їдальні зустрічаються туристи з різних країн, тут господарі розповідають про свій край, вчать нас готувати хінкалі — грузинські «вареники з м’ясом».

Йдемо вгору від селища Гергеті до церкви Цмінда Самеба (вона стоїть на висоті 2170 метрів), а тоді ще вище — майже до перевалу, за яким — льодовик та метеостанція. Звідти — дорога на вершину Казбеку. Вода у нас закінчилась, ми легковажно забули про поповнення запасів, бо на Кавказі усюди — джерела, струмочки та гірські річки. Назустріч — самотній подорожній, темне від сонця втомлене обличчя, брудний одяг — повертається з Казбеку. Француз. Каже: там, попереду, є вода з льодовика, але вона нині дуже брудна, і віддає нам півпляшки своєї. Від місця нашої зустрічі видно церкву (вона вже далеко внизу), а біля неї — джерело з кришталево чистою водою.

Тут допомагають одне одному і вітаються з незнайомими людьми. А прощаючись, кажуть почуту від хевсурів фразу: «Погоди вам!». Буде погода — усе буде добре. А потрапиш у негоду — доведеться дізнатися про себе дещо нове, бо у взутті хлюпатиме вода, град із дощем лупитимуть по обличчю, але йтимеш далі, бо лише у русі не змерзнеш і застуда тебе не візьме. Тільки треба не зупинятися.

Після таких днів ходіння у горах почуваєшся оновленим, ніби перезавантажений комп’ютер, позбавлений вірусів. Усе зайве — геть! Літаєш. Розумієш, що у житті головне, а на що не варто звертати уваги. Отримуєш неймовірне задоволення від простих речей — гарячого чаю, свіжого хліба, відчуття у втомлених ногах, коли звільняєш їх від трекінгових черевиків і занурюєш у гірську річку… Своє тіло відчуваєш зовсім по-новому, а на душі — чисто-чисто, ніби після генерального прибирання.

Хайкінг (від англ. hike) — це те саме, що гірський туризм, означає неспішні піші прогулянки переважно без наплічників або з мінімумом багажу за плечима.

Трекінг — (від англ. тracking) — пішохідний туризм горами з повною викладкою, тобто наметами, спальниками та іншими необхідними речами у рюкзаку, з ночівлями та готуванням їжі на вогнищі або на бензинових чи газових пальниках.

Схожі новини