Бобри з річки Бібіски

За річкою, де стояли дерева, залишилися лише заточені як шкільні олівці пеньки. Одне дерево так точно лягло з одного берега на другий, наче якийсь силач кладку перекинув.


А на цьому боці, де городи та садки, дві яблуні перетворилися на «пісочні годинники». У вузькому, немов міцним долотом видлубаному місці, залишились широкі заглибини. Сліди від бобрових зубів. Я торкнулася пальцем цих свіжих смуг — і почула історію, як пан Ярослав з бобрами воював.

Вийшов він нещодавно на річку Бібіску. Вона протікає вздовж села Солянуватки — мілка, заросла верболозом. І побачив усюди сліди бобрів: повалені дерева, «олівці» на березі та греблю, що перегородила воду. Ступив на поміст з гілляччя, перевіривши, чи міцно тримається, але не встиг зробити й кількох кроків, як загата пішла з-під ніг — і він опинився у холодній воді. От же напасть! Таку глибоку яму вирили, якої тут ніколи й не було. Ще й надійно замаскували зверху ту заглибину. З води побачив і бобрячі стежки на одному березі, і змінений виритими норами рельєф високого берега. Не треба тут таких чужинців, що дерева валять, як та бензопила «Дружба»!

Вибрався пан Ярослав на берег, пішов додому, перевдягнувся у сухе та й сховався під вечір на березі у засідці. Знав: бобри активізуються у сутінках, зараз вийдуть зі своїх сховків. Але даремно чекав. Навколо — жодних рухів, тиша і спокій. Бобри зачаїлися у березі — чули, звісно, що людина поблизу. Наступного дня чоловік розкидав спересердя усю загату, розібрав греблю. Думав, що по всьому.

А наступного ранку очам не повірив: за ніч бобри вибудували нову греблю, міцнішу за попередню…

Той, кому вдалося побачити бобра за роботою, ніколи цього видовища не забуде. Кажуть, це виглядає так. Гризе бобер, ставши на задні лапи та спираючись на свій міцний широкий хвіст. Його зуби працюють наче пила. Верхні різці встромляє у деревину, а нижня щелепа ходить вправо-вліво зі швидкістю 5-6 рухів на секунду! Такий собі «консервний ніж». Зуби у бобра — самозаточки. Вони так влаштовані, що передня кромка завжди залишається бойовою, і від роботи лише гостриться.

Не знаю, чим закінчилося протистояння бобрів та людини на річці Бібісці, але здалося мені, що пану Ярославу припала до душі впертість зубастих будівельників та злагодженість їхніх дій. Працювали вони, наче за кресленнями, немов наперед розподіливши між собою ролі. За «свою» територію готові були воювати — хоч з іншими сімействами бобрів, хоч з людиною. У них і захист є надійний, він же спосіб мічення території — бобровий струмінь. Запах його неповторний, наче відбитки пальців людини. «Моє!» — попереджає бобер.

Можна лише уявити, які греблі зводили бобри сотні тисяч років тому, коли вони були ще триметровими гігантами і важили по 350 кілограмів (доведений науковцями факт). Але часи змаліли, гризуни теж. Тепер довжина тіла бобра — метр або трохи більше, а висота (фахівці кажуть, «у плечі») — до 35 см і важить він до 30 кг. Живуть бобри і на березі, і у воді. Причому під водою можуть перебувати й по 15 хвилин. Так влаштовані їхні легені. Як бобри «домовляються» між собою про схему будівництва та розподіл робіт, так і не змогли дати переконливої відповіді навіть такі дослідники, як шведський етолог Вілсон та французький зоолог Рішар…

Кілька фактів про бобрів:

—Активні вночі. Восени, коли триває заготівля кормів на зиму, робочий день триває й по 10—12 годин.

—Вхід до житла гризунів для безпеки ховається під водою. Свої нори вони риють у стрімких берегах. Підлога у хатці — вища за рівень води, якщо вода у річці піднімається, бобри зішкрябують землю зі стелі і «підсипають» підлогу.

—Як опорний каркас будівлі використовують повалене дерево, обкладаючи його будівельним матеріалом. Валять дерева біля основи, тоді відгризають гілки і розділяють стовбур на частини. Дерево до 7 сантиметрів у діаметрі бобер валить за 5 хвилин. А широке, до півметра у діаметрі, «розпатрає» за ніч. На ранок залишається лише пеньок та купка тирси.

—Бобри моногамні. У парі домінує самка, яка народжує потомство раз на рік. Шлюбний період триває у січні-лютому, паруються бобри у воді, під льодом.