На змілілій річці – саморобна купальня
Маленькі жителі села Мігового рятуються від спеки у гірській Вирві
Від спеки у ці дні потерпають навіть ті, хто живе біля річкової прохолоди. Що з того, що річка перед хатою, як дощів нема, а річка нагадує струмочок…
Через НАЙЗАХІДНІШЕ у Львівській області село Мігове протікає Вир-ва. Вона бере початок у Польщі і туди ж повертається, зробивши петлю на Старосамбірщині. Дивлячись сьогодні на камені сухого русла Вирви, важко повірити, що кілька років тому вона завдала усім клопоту, нагадавши, чому саме так її колись назвали. Того незабутнього дня неочікувано, з гуркотом пішла велика вода, розлилася бурхливим морем, потягнула-закрутила наповнені каменем вантажівки, загнала на дерева тих, хто не встиг втекти. Монолітну скелю, що перегороджувала річку, утворюючи купальню, наче корова язиком злизала. Була — і ніби й не було.
Після тої бурхливої «істерики» Вирва заспокоїлась і повернулась у свої береги, утворивши інші заглибини — вище за течією. Одна з них полюбилася сільським дітлахам. Але і ця купальня існувала недовго. Гірська річка щороку змінює своє русло, і тут так сталося: нове літо — нові звивини. Там, де можна було зануритись у воду і поплавати, тепер міліють два рукави, а посередині — острів. Нема де освіжитись спекотного дня.
І тоді діти знайшли інше місце, там, де річка підказала, стягнувши докупи кілька повалених деревцят. За допомогою дорослих поставили загату — з великих брил каменю, мішків з камінням та піском. Вода, наткнувшись на перешкоду, розлилася ставком. Тепер діти мають де пірнати та хлюпатись. Допоможуть батькам на городі — і до води. Покатаються на роверах — і знову у прохолодну воду гірської Вирви. Сам про себе не подбаєш — нічого й не матимеш.
