Поляків не лякають «покинуті секрети»

Минулої суботи у Вроцлаві Оксані Забужко вручили статуетку переможця та 150 тисяч злотих. «У мене таке відчуття, — сказала українська письменниця, отримуючи нагороду, — що сьогодні Україна стала частиною Європи. Я розумію, що відчувають зірки Голлівуда, отримавши "Оскара", і чому я плачу".

Цей факт виглядає дуже промовистим, адже літературна премія «Ангелус» є авторитетною відзнакою для одного з представників 21-ї країни Центральної Європи. Щороку найкращі прозові книжки польською мовою або перекладені польською, що вийшли протягом року, оголошують як претендентів на отримання «Ангелуса». Це книжки авторів з Албанії, Австрії, Білорусії, Боснії та Герцеговини, Болгарії, Хорватії, Чехії, Естонії, Литви, Латвії, Македонії, Молдавії, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Словакії, Словенії, України та Угорщини. Першим лауреатом «Ангелуса» у 2006 році став Юрій Андрухович з романом «Дванадцять обручів». І от тепер — Оксана Забужко. Два «Ангелуси» на одну країну за вісім років — таке дотепер траплялося лише з книжками від угорських письменників. Проте самі поляки ще не отримали жодного «Ангелуса»… Але чимала заслуга в українському «врожаї» належить власне полякам, тій частині інтелектуалів, що має вплив на суспільне життя, яка відповідає не лише за свій вибір, але й за репутацію країни загалом.

До складу журі премії «Ангелусу» входять десятеро авторитетних літературознавців, перекладачів, журналістів, видавців, публіцистів (очолила цьогорічне журі російська поетеса та журналіст Наталія Горбаневська). Журі зробило вибір на користь «Музею покинутих секретів» — роману, у якому лунає тема Української повстанської армії. Доволі небезпечна тема на тлі українсько-польських політичних пристрастей гарячого літа-2013-го, року 70-тих роковин трагічних подій на Волині.

Історикам та політикам обох країн не вдалося встановити цивілізованого діалогу на цю болючу тему. Історики збиралися на свої конференції, не запрошуючи колег з іншої країни, кожен шукав свою правду. Політики роздмухували політичну складову (українські — за свого боку, польські — зі свого). Вручення премії «Ангелус» роману «Музей покинутих секретів» продемонстрував окрім усього іншого ще й загальноєвропейську широту поглядів представників польської культурної еліти, незаангажованість вибору і незалежність від швидкоплинного моменту. Порозуміння у найболючіших моментах спільної історії ніколи не досягнути мовою ультиматумів та провокативних заяв. Що ще можна виснувати з цієї події? — Україну хочуть бачити у європейському колі, в першу чергу завдяки її культурним надбанням, в тому числі — її літературі, що піднімає проблеми спільної європейської історії та демонструє сучасні погляди на націю та само ідентифікацію людини.

Цього року у фінал потрапили твори Оксани Забужко, Карла Маркуса Гаусса, Казімежа Орлося, Людмили Петрушевської, Єжи Пільха, Андрія Стасюка, Щепана Твардоха. Деяких експертів дивувало навіть потрапляння роману Забужко у фінал, мовляв, перемоги все-одно не дадуть. Інші були впевнені у найсміливіших прогнозах. Чимало хто сподівався, що нарешті вже переможцем стане й твір польського автора, бо дотепер перемагали лише перекладні твори. З українців до числа номінантів у минулі роки потрапляли Тарас Прохасько, Марія Матіос, Олександр Ірванець, Андрій Бондар…

Нещодавно в інтерв’ю «Високому Замку» публіцист Микола Рябчук сказав, що за океаном широкий загал надто мало знає про Україну, а пересічному американцю «що Юкрейн, що Бахрейн — все одно». Бо ж чим ми нагадуємо про себе світові? Яку репутацію маємо хоча б у себе вдома, у Європі? Особливо хвалитися наразі нічим. Хіба культура та спорт дають підстави згадувати про Україну у доброму сенсі.