Нептун на Бучацькій ратуші не розбурхував, а зупиняв морські хвилі

Стоячи на риштуванні бучацької ратуші, я увімкнула фотоапарат на відеозйомку і повела камерою вгору. Може така нагода більше й не трапитись, щоб зазнимкувати зблизька портики цієї будівлі і те, що залишилось від знаменитих скульптур Пінзеля. І саме цієї миті бамкнув годинник на верхівці вежі. Бучацька ратуша подала голос, нагадавши, що її дні ще не злічені. У це хочеться вірити, хоча часом видається, що руйнація зайшла надто далеко…

Від сповненої концентрованої енергії статуї кам’яного Самсона залишилась лише голова. Її зберігають під склом у краєзнавчому музеї Бучача, через дорогу від ратуші, яка вже кілька років стоїть замкнена і порожня. Будівля відчутно постраждала — від давньої пожежі, від руйнації часом та байдужості людей. Хоча у ХУІІІ столітті в архітектурі України не було рівних цьому творінню архітектора Бернарда Меретина та скульптора Іоана Георга Пінзеля. Такого висновку давно дійшли мистецтвознавці, підкресливши головне: «за скульптурним оздобленням та органічним поєднанням своїх складників».

Сила поверженого біблійного героя — у волоссі. Самсон Пінзеля ще має шанс постати з небуття.

На старих чорно-білих фотографіях ще можна роздивитись, як виглядав колись Самсон та деякі інші скульптури на фронтоні ратуші. За різними свідченнями, їх було від 12 до 16-ти, а за деякими — навіть 24 (разом з каріатидами). Усі — на міфологічні та біблейні сюжети, обрані автором за певним задумом та поєднані у незбагненну композицію, сповнену протиріч та загадок. Власне вибір героїв та сюжетів можна сприймати як своєрідне зашифроване послання нащадкам. Чи вдасться нам його тепер розшифрувати, навіть якщо складемо докупи дрібки каменів, що залишилися?..

Цього разу Бучачем нас водив знавець рідного міста, музикант та фотохудожник Віктор Гребеньовський, він і показав ратушу усередині. З краєзнавцем та письменницею Оленою Сурм’як-Козаренко ми говорили не лише про Пінзеля і церкви та костел, у яких збереглися його твори, а й про започатковану серію книжок про сакральні пам’ятники архітектури Бучача. Того дня нам зустрічалися небайдужі люди, і я почула моторошну історію про те, як кілька років тому майстер напідпитку, якому не заплатили за роботу, помстився, скинувши статую Феміди на міську бруківку. Подібне на правду, бо складені частини богині правосуддя бачила на першому поверсі в одному із залів ратуші — розбити ж її не могли б ані буревій, ні негода. «Майстер Пінзель мав велику тяму у фізиці, — записала я слова пані Олени, — його творінь не могла перевернути жодна стихія». Але те, на що вітру з дощем потрібні століття, а вогню — лічені години, людина може зробити за хвилину…

Ще кілька років тому, коли я вперше побувала у Бучачі, ратуша вже стояла у риштуванні й за парканом. Минуло кілька років, тепер ратуша оточена гофрованим металевим парканом, вкрита риштуванням з півдня та заходу, втоплена у заростях будяка та конюшини…

Передчасно закінчились виділені державою на реставрацію кошти. «Укр­реставрація», яка їх освоювала, діла до кінця не довела. Чи то грошей забракло, чи то за них і не можна було зробити чогось суттєвого — роботи зупинились. Чула й таку думку: «Укрзахідреставрація» знищила ратушу». Тепер вже й не розбереш, хто й в у чому винен. Існує натомість акт ревізії за 2006-2008 рік (зберігається у райраді) — конкретне свідчення того, що КРУ знайшло значні фінансові порушення у розпорядженні цими коштами. Тоді частину даху накрили мідною бляхою, частину — клейонкою, і так залишили. Про те, щоб залатати діри у перекритті незакінченого даху, подбав місцевий бізнесмен — його прізвище усі тут згадують з повагою. Далі реставраційні роботи зупинились. Немає коштів.

Гвинтовими музейними сходами (таких вже ніде немає) при світлі ліхтарика піднімаємось на другий поверх і вибираємось назовні, на фронтон, що оперізує ратушу. На двоповерховій основі будівлі височить дворівнева вежа. Колись її вивершував 18-мет­ровий шпиль, втрачений у пожежі ще у ХІХ столітті. В середині будівлі — дванадцять залів.

Пробираємось одне за одним по риштуванню та, скориставшись стаціонарною металевою драбинкою, вибираємось на новий рівень. Звідси можна було б як слід роздивитись скульптури Пінзеля, навіть торкнутися їх. Але з усіх залишилась лише одна, та й та вже втратила форми, напівзруйнована. Від решти або нічого, або кам’яні пеньки. Проходимо у тому місці, де біля пілави (герба Потоцького) над входом у ратушу сидів замислений кам’яний козак. Сарматський філософ у шароварах та з оселедцем. А за ним невільник розривав кайдани. Нічого від цієї пари не залишилось. Як і від інших півтора десятка скульптур, навіяних Біблією, античною міфологією та історією цього краю.

Олена Сурм’як-Козаренко впевнена: «Пінзель на ратуші залишив нам зашифрований увесь наш менталітет. З його минулим та майбутнім. Першою стояла Феміда. Був серед тих скульптур Нептун, який не розбурхує хвилі, а зупиняє їх, приборкує стихію. Була Русалка. Саме Русалка, а не Сирена, не Мавка. Чому? Бо Русалка — символ чистоти та безпорадності. З дванадцяти подвигів Геракла автор вибрав лише два: сутичку Геракла та Лернейської гідри, у якої виростали відрубані голови, та бійку Самсона і лева, якому герой розриває пащу…».

У підвалах ратуші — вода.

У підвалі ратуші з рота йде пара — тут холодно, наче зима надворі. Під склепіннями стоїть глибока прозора вода. Віктор пояснює: іноді грунтові води виходять тут на поверхню, іноді знову ховаються углиб. Якби було сухо, можна було б пройти усі приміщення по колу — вони сполучені між собою.

Запитую, коли відновили годинник на вежі. Вже понад десять років. За годинник у місті «відповідає» молодий реставратор Григорій Лабчинський. Він піднімається нагору гвинтовими сходами і підкручує механізм. Поки годинник іде, ратуша жива.

Фото автора та Оксани ПРОХОРЕЦЬ Бучач, Тернопільська обл.