Ігор Гулик

«Ми переживаємо, либонь, еру глобальної клоунади. Великобританію лихоманить від «Брекзиту», Даунінґ-стріт називають «Клоунінґ-стрітом», а Білий Дім став сценою абсурдного реаліті-шоу», - до такого висновку дійшов Торнстен Кернер, сучасний філософ та есеїст, намагаючись окреслити головні виклики нашого часу.

Розкаяння після оприлюднення розмов з (чого гріха таїти) об’єктивною оцінкою «кваліфікації» чинного гаранта хитрий прем’єр використав собі на користь.

Вираз про те, що усяка влада є відображенням тих, хто її обирав, здається, перетворився на аксіому.

Напередодні Різдва одіозний російський політик Володимир Жириновський роздавав на вулиці гроші перехожим.

Часом мені видається, що вже рік, як ми живемо у якомусь макабричному сні, схожому на фільми Стенлі Кубрика та його послідовників.

Акурат напередодні Різдва подивився стрічку Мар­тіна Скорсезе «Ірландець».

Зеленський видає минуле за майбутнє. І у цьому головна підміна понять, яку ретельно ретушують сценаристи його постановочних відеозвернень, відвідин «передової», самовпевнених інтерв’ю з Tesla... Одне слово, неоковирних спроб налагодити діалог з «народом», що потихеньку приходить до тями від наслідків власного вибору.

Передноворічний обмін «утримуваними особами» увійде в історію як безпрецедентний факт наруги над правосуддям, волюнтаризму і свавілля особи, що випадково опинилася на владному олімпі і вирішила, що вона – небожитель.

Можна тільки гадати над фразою, яку очільник Офісу президента Андрій Богдан кинув колись Володимирові Зеленському: «Нам би до нового року протриматися».

Будь-який популізм урешті-решт завершується імітацією. Український не виняток, тим паче, що на верхівці влади перебуває фахівець з імітації – учорашній репризер і комедіант.

Гарячкова активізація розслідування «справи Шеремета», оголошення підозр п’яти ймовірним організаторам та виконавцям резонансного вбивства журналіста у липні 2016 року, серед яких – добробати і волонтери, свідчить про те, що у Парижі між господарем Кремля та Зеленським таки були таємні домовленості.

Політичний лексикон пересічного українця поповнився новим словосполученням «червоні лінії». Ним послуговуються опоненти президента Зеленського, він з’явився на знаменах протестувальників, вихлюпнувся у гасла велелюдних мітингів по всій Україні.

Зеленський і Ко – це згусток фобій, упереджень і забобонів.

Те, що наш міністр закордонних справ Вадим Пристайко таки поїде до Лондона, де зустрічатимуться лідери країн-членів Північно-атлантичного альянсу, виглядає як гарна міна за поганої гри.

Мандрівне шапіто, яке на брехні, маніпуляціях, фейках та брутальній дискредитації опонентів дісталося вершин влади, раптом заволало про потребу… правди

Таки має рацію Дональд Трамп, коли каже про Україну як третю у світі корумповану державу.

Конфуцій давно визнав, що «знаки і символи правлять світом»

Мав рацію відомий філософ Серен К’єркегор, написавши: «Після змін дзвоніть усім, кому нудно…».

Медовий місяць української клоунократії та інфантильної більшості добігає кінця.

Виборці Зе!команди мали б почувати себе розчарованими. Голосували за одне, а не минуло й півроку, як партія-переможець вирішила кардинально змінити ідеологію. Про що офіційно заявила на позачерговому з’їзді.