«Мене почали впізнавати на вулицях, кажуть: «Це та українка, яка танцює»

Такі виступи можна вважати «культурною дипломатією», коли про країну дізнаються не лише через новини про війну, а через позитивні людські емоції. Як з’явилася ідея популяризувати українську пісню за кордоном у такий оригінальний спосіб та як реагують іспанці на її запальні танці, Діана Малкова розповіла журналістці «ВЗ».

— Коли почалася велика війна, ми з батьками виїхали з України. У Малазі живе і працює моя бабуся, тому наша велика родина — а це ще мій брат зі сестрою, собака і кіт — поїхали до неї. Я тоді вчилася у 8-му класі. Зараз я закінчую 12 клас, матиму вступні іспити. Планую вступити в Іспанії в університет на факультет маркетингу.

— Як виникла ідея виходити на вулиці іспанського міста з колонкою, з якої лунають здебільшого українські пісні?

— Давно виношувала думку, щоб придбати велику колонку і танцювати на вулицях Малаги. По-перше, дуже люблю танцювати, танцюю з шести років. По-друге, в такий спосіб хотіла привернути увагу іноземців до України. Рік тому побачила у соцмережах, як блогери вмикають велику колонку і танцюють у різних містах Європи. Подумала: можу краще танцювати! Назбирала грошей на велику колонку, маму попросила, щоб мене знімала.

— Який головний меседж хочете донести людям?

— Коли українська музика звучить на площах, набережних чи туристичних вулицях європейського міста, вона перестає бути локальним продуктом і стає видимою для міжнародної аудиторії. Люди, які ніколи не чули української мови, починають асоціювати Україну не лише з війною, а й з культурою, енергією, сучасною музикою та молодими людьми, які несуть свою ідентичність у світ. Також це демонстрація того, що українська культура є живою та конкурентною. В останні роки українська музика переживає потужне піднесення, а суспільна увага до мови й культурного продукту значно зросла. Дослідження фіксують помітний перехід українців на українську мову після початку повномасштабної війни, що стало частиною ширшого процесу утвердження національної ідентичності. Хочу сказати всім, що Україна — це не лише новини про трагедії.

Через танець, музику та позитивні емоції показую інший образ країни — творчий, сучасний і відкритий світові. Для багатьох українців за кордоном це ще й спосіб не втрачати зв’язку із домом та нагадувати про своє походження. Коли перехожі в Іспанії зупиняються, знімають відео або цікавляться, яка це мова і яка пісня звучить, виникає культурний діалог без політичних промов. Саме через музику та танець часто легше привернути увагу до країни, ніж через прямі заклики чи інформаційні кампанії. Українська культура варта того, щоб її бачив і чув увесь світ; українська мова та музика можуть об’єднувати людей незалежно від країни, а Україна має асоціюватися не лише з боротьбою, а й з творчістю, свободою та сучасною культурою.

Коли на вулицях Малаги звучить українська пісня, люди зупиняються, усміхаються, запитують, що це за мова і звідки ця музика. У такі моменти народжується цікавість до України. Важливо показувати, що ми маємо багату культуру, талановитих артистів, сильних і творчих людей. Кожен мій танець — це маленька можливість нагадати, що Україна живе, творить і надихає. Для мене це також спосіб представляти свою країну з гордістю. Перебуваючи за тисячі кілометрів від дому, можу робити свій внесок у популяризацію української культури. Якщо після мого відео хоча б одна людина захоче послухати українську музику, дізнатися більше про Україну чи подивитися на українців по-новому, моя мета досягнута.

— Коли ви зрозуміли, що те, що ви робите, справді працює?

— Відтоді, коли під моїми постами, де я танцюю, почали писати коментарі, коли мої відео почали набирати тисячі вподобайок. Мене почали впізнавати на вулицях міста, кажучи: «О, це та українка, яка танцює».

— Як реагують іспанці та туристи на ваші виступи?

— Дуже позитивно. Часто починають зі мною танцювати. З першими акордами української пісні у них з’являється усмішка на обличчі, і це мені додає ще більшої енергії і мотивації. Підходять і запитують, куди мені можна кинути гроші. Кажу, що не беру грошей, роблю це не заради заробітку, а заради популяризації української пісні і щоб привернути увагу до України, яка бореться проти російської агресії.

— Яка реакція перехожих вас найбільше здивувала?

— Я вже звикла до того, що всі дуже позитивно реагують, підтанцьовують і усміхаються. А одного разу у ресторані, де була суто чоловіча компанія, підійшов дядько і почав зі мною танцювати гопачок. Саме гопачок.

— Які запитання вам задають найчастіше іноземці про Україну?

— Найчастіше запитують про те, як українці справляються з викликами війни. А ще запитують про українську культуру, мову та музику. Після моїх виступів люди нерідко підходять і цікавляться, яка саме пісня звучала, що означають слова. Приємно, що завдяки таким розмовам люди відкривають для себе Україну з нового боку.

— Яка українська пісня з вашого танцювального репертуару найбільше подобається іспанцям?

— Як тільки починаю танцювати під «Ой, Марічко, чичері», оглядаються і усміхаються, а також під «Дежавю», яку співає Артем Пивоваров, ну, а під запальний хіт «Колись була в мене хлопців рота…» багато хто танцює зі мною.

— Як змінилося ваше життя після початку танцювальних перформенсів на вулицях Іспанії?

— Я стала впізнаваною (сміється. - Г. Я.). Іноді йду вулицею, а мене запитують: «Де твоя колонка? Чому сьогодні не танцюєш?». Складно було, коли вийшла з колонкою вперше. Тепер почуваюся впевненіше, бо переборола страх виступу перед публікою. Я виступала в Україні з дитячих років, але це був інший формат. А от почати танцювати зненацька посеред вулиці, коли на тебе одночасно оглядається сотня і більше людей, треба було набути сміливості.

— Чи важко постійно бути «голосом» України?

— Важко поєднувати школу, танці і роботу. На вулицю виходжу танцювати раз на тиждень, мама знімає відео. Це триває близько трьох годин. Виходимо на вулиці Малаги у п’ятницю-суботу, бо саме у ці дні у місті найбільше людей.

— А чи був такий момент, коли ледь не здалися?

— Не було жодного разу. Коли бачу негативну реакцію у соцмережах, мене це, навпаки, мотивує. Якщо когось мої танці під українську музику зачепили, значить, я все правильно роблю.

— Коли закінчиться війна, повернетеся в Україну чи залишитеся в Іспанії?

— Складно відповісти. Не знаю, як складеться моє життя. Але завжди хочеться повернутися до рідного дому, у місто, де минуло моє дитинство. Хочу відчути атмосферу довоєнних Чернівців, насолодитися найсмачнішою у світі їжею. Попри те, що в Іспанії є мама і бабуся, таку смакоту, як вдома, приготувати неможливо. Продукти не такі (сміється. — Г. Я.).

— Ви — надзвичайно пластична. Багато працюєте над своїм тілом?

— Я все життя танцюю. Ходжу у спортзал, веду активний спосіб життя.

— Що найбільше подобається в Іспанії?

— Атмосфера та стиль життя людей. Тут відчувається легкість, люди вміють насолоджуватися моментом і цінувати час, проведений із близькими. Люблю іспанський клімат, море, красиву архітектуру. Іспанія надихає мене своєю енергією.