Передплатити Підтримати

Запрошені й обрані

Коло "обраних" звужується до кола найлояльніших


За деградацією Зе! ідіотократії кожен зацікавлений може стежити, так би мовити, у режимі реального часу. Не минає й дня, щоб українське повітря не стрясали мікро — чи макроскандали. Та «колективний Зеленський» (вислів відомого публіциста Віталія Портникова) легко ковтає ці образи, досі почуваючись переможцем і носієм істин в останній інстанції.

Про кадрові ротації, затіяні минулого тижня монобільшістю можна було б і не говорити, якби не кілька штришків цього, з дозволу сказати, «пересування ліжок у владному борделі». Вони залишилися на узбіччі суспільної уваги, але, як на мене, доволі рельєфно дають зрозуміти, куди рухається чинний режим, і чому перед його фанатами маячіє перспектива депресії і безнадії.

Коли очільник фракції «Слуг» Давид Арахамія, з притаманною цьому типові маскою недоумка на фізії, розповідає, що монобільшість постановила для себе не слухати звітів екс-міністрів, то це свідчить, принаймні про три речі. Перша: «Слуги» не були зацікавлені у тому, аби призначені ними ж очільники важливих урядових відомств привселюдно з'являлися на публіці. Попри офіціоз звітів могли б бовкнути щось не надто приємне государевому вуху. Друге: Арахамії і його отарі глибоко наплювати на те, що країна і зокрема виборці мають право почути, що ж робили ці топпосадовці коштом платників податків. Третє: звіт був зайвим через те, що в Офісі президента вже ухвалили рішення про відставки Андрія Тарана, Олега Уруського, Олексія Любченка, про ротацію Олексія Рєзнікова і призначення Ірини Верещук, і відповідно, якісь ритуальні танці у Раді нікого не цікавлять.

Очевидно, що коло «обраних» звужується до кола найлояльніших, тих, хто «в темі» стратегії Зе-режиму, його дрейфу у керунку автократії, з усіма наслідками цього процесу і результату.

Узагалі до рекрутованих на міністерські чи віцепрем'єрські посади не мало б бути запитань. У тому сенсі, — що їх задавати й нікому. Але чомусь перед призначенням новоспечений міністр оборони, а ще кілька днів тому — віцепрем'єр з питань реінтеграції окупованих територій Рєзніков, — для вузького кола «обраних» розповідав про те, як інтенсивно працюють його підлеглі над документами про… амністію для ОРДЛО та визнання деяких документів цих терористичних організацій. Для «запрошених» цю інформацію на Банковій та Грушевського вважають зайвою. Навіщо засмічувати незаймані інтелектом мізки… Між тим, «обраним», виглядає, йдеться про повзучу «штайнмаєризацію» України, а якщо вже зовсім відверто — про виконання «хотєлок» Путіна.

Читайте також: Нардеп Гео Лерос показав середнього пальця «головному зраднику»

З цієї точки зору вже не виглядає випадковістю інформаційна війна між американськими ЗМІ, які, базуючись на даних розвідки, опублікували застереження про масовану передислокацію російських військ неподалік українського кордону, і нашим Міністерством оборони. Якщо виходити з «амністійної», скажемо відверто, капітулянтської логіки Банкової, то, звісно, «обраним» не варто дратувати Москву. А для «запрошеного загалу» теж не завадить інфантильна риторика на кшталт «У Багдаді все спокійно…».

Не можу не оминути і ще одного випадку вибіркової, а отже, — спотвореної політтехнологами ОПУ, подачі інформації. Йдеться про участь Зеленського у Кліматичному саміті в Глазго. Так от, — для пересічного українця («запрошеного») Подоляк і його підручні склепали фейковий ролик з «виступом» «лідера», який він буцімто виголосив у компанії очільників багатьох країн. І лише «обрані» були в курсі того, що Зе! не виступав взагалі. Попри те, що його особисто запросив Джон Керрі, і його виступ взагалі-то мав би стати прекрасною нагодою для України розповісти світові про екологічні бомби на окупованих Росією територіях. Бо промова Зеленського планувалася третьою після виступів представників США та Канади.

Ну, от як реагувати на такі безпрецедентні вибрики популіста? Трактувати їх як безвідповідальність і тупе нерозуміння своєї місії і своїх повноважень? Як неповагу до міжнародного співтовариства? Як, зрештою, невиконання посадових обов'язків, роботи, оплачуваної з кишень платників податків? Чи як свідоме шкідництво задля досягнення цілком визначеної мети, дискредитацію держави і її громадян?

Час, гадаю, дасть притомним українцям відповіді на всі ці наразі риторичні запитання. Але чи зрозуміють їх ті, хто свідомо погодився на роль «запрошених» і сторонніх спостерігачів на банкеті «обраних»? Наряд чи…

Ігор Гулик для «ВЗ»