Передплатити Підтримати

Гра в кальмара по-зеленськи

"Той, хто відмовиться від гри, буде ліквідованим"


Останніми тижнями мережу підірвав новий серіал на Netflix від південнокорейських виробників — «Гра в кальмара». Геть невибагливий сюжет забав «на виживання», яких сотні у світовому кінематографі. Але, судячи з останніх тенденцій, що свідчать про тотальне «здитиніння» людства, саме це мило припало до смаку широкій публіці. Аякже — «у дитячих іграх прості правила».

«Прості правила», точніше, ігнор будь-яких правил, традицій і взагалі — норм, аж до новел закону, дуже добре знайомі українцям. І не із закордонних стрічок, а з повсякденної практики. Ба більше, — вже два з половиною роки країною керує «простий хлопець» з телеекрану, — і, здається, гра на виживання стала сенсом щодення не тільки пересічного обивателя, який проголосував за цю голограму, але й для головного героя. Що більше, — для режиму ідіотократії, що майже межує з диктатурою, який Зеленський з командою «кварталівців» успішно будує у ще вчора демократичній державі.

І якщо на початках здавалося, що геростратів комплекс — це наслідок невігластва, відсутності досвіду, незнання елементарних засад державобудування, то тепер це радше викликає підозри в осмисленій, чітко продуманій стратегії. Правда, за неоковирним зізнанням Зе!, його стратегія — це тактика, але, гадаю, що маневри війська з Банкової останніх днів свідчать про судомні спроби «вижити», дотримуючись генеральної лінії. Спроби, які опосередковано можуть свідчити про природу бажаного для чинної влади ладу. «Вороги зусібіч», — причому, у власній країні, що виглядає, м'яко кажучи, оксюмороном на тлі восьмилітньої агресії північно-східного сусіда.

Аби подолати цих «ворогів», Зеленський і його «сценаристи» послідовно руйнують основу демократії — її інституції. Відтак недавно, поламавши усілякі правила та регламенти, ОПУ під проводом каламутного типа, що абсолютно безпідставно вважає себе «віце-президентом», остаточно знищив парламент. Відставка спікера Разумкова, який, бачте, насмілився перечити президентові у його бутафорній «боротьбі з олігархами» увінчалася повною узурпацією «зеленими» президії ВР.

Нечисленні острівці медійного спротиву Зе! режиму відверто пресують, насаджуючи там свої правила поведінки і потрібний режиму «порядок денний». Конфлікт з журналістами Суспільного підтвердив давно продемонстровану зверхність «слуг» до ЗМІ. Йдеться знову ж таки про інституційні речі, адже неприпустимо, коли глава держави з якогось дива називає суспільного мовника «державним» (насправді Суспільне виходить в ефір на кошти платників податків і категорично відмежовується від будь-яких політичних впливів). Зеленського і його медійних радників на кшталт Михайла Подоляка (він свого часу теж настійно радив і Януковичу) дратує впертість лауреатів премії Гонгадзе Мирослави Барчук і Павла Казаріна в обороні незалежної і якісної журналістики. Вони схильні називати волання медійників як «хайп». Нічого дивного, — саме на «хайпі» колишній комік здобув владу і тепер схильний думати, що й інші, застосовуючи цей інструмент, виношують проти нього «підлі задуми». Така собі «гра у кальмара», з категоричним імперативом: всі, хто не згоден, — проти нас. Один із героїв серіалу Кі Хун промовляє фразу, яка цілком надається для характеристики настроїв на Банковій: «Людям довіряють не тому, що вони заслуговують довіри. А тому, що більше ні на що опертися».

Очевидно, що війна Зеленського і Ко проти Суспільного — це логічний наслідок шоку після оприлюднення офшорних таємниць господаря президентського кабінету. Після скандалу з Pandora Рapers він так і не відповів по суті на звинувачення у, м'яко кажучи, не надто чистих оборудках. Розумування про офшори як шлях захисту від «ненависного Порошенка» і взагалі — нормальний спосіб ведення бізнесу не дали втямливим громадянам розуміння походження і подальшої долі 40 мільйонів доларів Коломойського, перекинутих «кварталівцям» у час брутального грабунку вкладників ПриватБанку. І знову ж таки — нехтувати роботою «куплених Порохом» 600 журналістів з різних країн світу, — це, погодьтеся, дуже прозорий натяк на світоглядні константи Кварталу і його лідера.

Автори «Гри в кальмара» недаремно акцентують на людській жадібності, виміром якої є гроші, і вірусній природі цієї людської риси.

Хто бачив це кіно, не забуде скляну кулю під стелею, яка поповнюється банкнотами після смерті наступного учасника…

Такі підозри цілком виправдані, особливо на тлі істеричних реакцій після оприлюднення чергових президентських рейтингів Київського міжнародного інституту соціології, згідно із якими «73-відсотковий» перетворився у заледве «25-відсоткового».

Врахувавши рейтингозалежність «найвидатнішого лідера», можна тільки припускати, на що здатна владна і довколавладна зграя, гаслом якої (знову процитую «Гру в кальмара») є категоричне: «Той, хто відмовиться від гри, буде ліквідованим». Зловісно, чи не так? Небезпідставно. Авжеж. Нардеп Поляков, мер Кривого Рогу і його брат. Відлік почався?

Ігор Гулик для «ВЗ»