«Коли людина приходить у зал, вона відключає свою свідомість та підключається до моїх інструкцій… Не може нічого згадувати та планувати»

Людмила Мартиненко з Чернівців — засновниця першої в Україні студії, де почали викладати йогу Айєнгара. Навчалася в Індії. Вперше почала практикувати йогу у 49 років. Займається нею ось уже 27 років! Викладає йогу у Чернівцях у студії «Лотос». Займається також скандинавською ходьбою.

Нині пані Людмилі — 76. На свої роки не виглядає.

«Коли на йогу приходить людина з запитом — схуднути, я завжди кажу: «З допомогою лише йоги ви не схуднете. Схуднення — це спосіб життя!»

В інтерв’ю для «ВЗ» Людмила Мартиненко розповіла про справу усього свого життя.

— У моєму житті був такий період, коли мене сильно боліли суглоби, — розповідає викладачка йоги Людмила Мартиненко. — Я перенесла декілька складних операцій. У радянські часи нас ніхто не вчив — берегти своє тіло. Коли проблеми зі здоров’ям загострилися, я вирішила піти в одну групу на заняття. Вони були далекі від йоги, це була, радше, оздоровча зарядка.

У той час ми займалися з тренеркою у холодних шкільних спортзалах… Розстеляли рушники і робили вправи. Але вже через три місяці я відчула, що мої м’язи укріпилися. У мене навіть настрій покращився. До цього часу мені постійно снилися дуже погані сни, у яких завжди не було виходу. Коли я почала займатися, ці жахливі сни припинилися.

З часом я почала ділитися цими вправами зі своїми подружками. Передавати їм своє натхнення (усміхається. — Авт.). У той час я працювала на фабриці з пошиття чоловічих костюмів. Там був один порожній кабінет, і мені дозволили проводити у ньому два рази на тиждень уроки. Так почалася моя викладацька кар’єра. Звісно, ці заняття були безкоштовними. Я була викладачем-самоучкою, а тому не вважала, що маю право брати гроші за заняття. За сім років у мене з’явилося багато учнів, я орендувала зал для занять. Почала вивчати йогу по книжках та касетах.

— Що ви зрозуміли про йогу, коли почали нею займатися?

— По текстах у книжках дуже складно вивчати пози. Коли тобі показують, розповідають, тоді це легко сприймається. Але я змусила себе вивчати йогу по тексту. Можна сказати, це був подвиг з мого боку! Я вивчила вправи по книжці Мірзакаріма Норбекова «Досвід дурня або ключ до прозріння». Там вправ небагато, але багато психології.

Після 50-ти років вступила в університет на медичну психологію, — продовжує розмову Людмила Мартиненко. — Вивчала психологію тафілософію. Ці науки готують людину до того, щоб вона могла усвідомити своє тіло та усвідомити своє життя. Відповісти на різні запитання (виклики), які ставить життя.

Минуло сім років, і я відчула, що не розвиваюся у цьому напрямку. Тоді поїхала до росії, навчалася в одного з найкращих викладачів йоги. Коли викладач досвідчений, тоді людина не лише фізично, але й духовно зростає. Але коли я ще не знала що таке йога, у мене помер мій перший доберман. Я розуміла, що з такими суглобами і з таким станом здоров’я другого добермана я взяти не зможу. Щоб мати таку собаку, треба бути спортивним і сильним. О, це був мій мотив — чому я зайнялася йогою. Ні про яку духовність я тоді не думала. І я таки взяла через рік другого добермана (усміхається. — Авт.). Він прожив у мене 10 років.

— У фізичному плані йога складна?

— Один із методів йоги — Айєнгара — вибудовування тіла у просторі (Цe один із найпопулярніших і найбезпечніших методів хатха-йоги, головною особливістю якого є ретельне вирівнювання тіла та глибоке терапевтичне опрацювання суглобів і м’язів — Авт.). Такі вправи потрібно виконували лише з викладачем-професіоналом, щоб не боліли коліна та суглоби, і загалом, щоб не загострилися інші захворювання. Я навчалася цьому методу в Індії. Їздила туди тринадцять разів.

— Всі шукають рецепт молодості та довголіття. Але одних занять з йоги, очевидно, замало. Має бути також правильне харчування.

— Звісно, не можна практикувати йогу і переїдати. Я випробувала на собі дуже багато різних дієт. Потім дійшла висновку, що кожній людині потрібна індивідуальна дієта. Хтось дуже добре почувається вегетаріанцем, хтось — веганом. А хтось може їсти м’ясо. Я, наприклад, їм м’ясо. Хтось може випити з друзями келих вина, нічого страшного.

— А солодке ви любите?

— Мені важко догодити. Я одного разу поїхала у п’ятиденний тур з львівською туристичною фірмою, з тих пір більш смачнішої кави та тістечка, ніж у Цюриху, я ніде не їла (усміхається. — Авт.).

У Чернівцях багато різних закладів. На вітринах все красиве. Але коли я коштую якесь солодке, розумію, що чогось не вистачає… Коли шоколад хороший, у вас немає бажання його одразу з’їсти. Я люблю, наприклад, чорний шоколад швейцарської фірми «Лінд». З’їдаю шматочок з кавою. І цього достатньо.

— Приходять до вас жінки на йогу з запитом — схуднути у першу чергу?

— Коли приходить людина з таким запитом, я завжди кажу: «З допомогою лише йоги ви не схуднете. Схуднення — це спосіб життя!». Хтось звертається до дієтологів, вираховує калорії. Я так не можу… З роками теж набираю вагу. Але йога навчила мене бути дисциплінованою. Я, наприклад, після сьомої години вечора не їм. Не варто лізти у холодильник о десятій годині вечора за шматочком сала (усміхається. — Авт.). Хоча це, можливо, і не кожному підходить.

— Ваша наймолодша і найстарша учениця?

— У нас є такий клас, який називається «Лотос 60+». Приходять і значно молодші жінки. Більшість — це 40+. Це люди, у яких діти підросли, і які розуміють, що треба берегти своє тіло. У мене займається одна жіночка, яка прийшла і каже: «Я операційна медсестра — офтальмолог. Я втомилася так, що у мене немає сил. Я взяла місяць відпустки, щоб походити на йогу». Вже два роки ходить на йогу, залишила роботу. Фінансово її забезпечує чоловік. Вона колишня спортсменка, їй понад 60 років.

Коли людина приходить в зал, вона відключає свою свідомість, підключається до моїх інструкцій, і 1,5 години не може нічого згадувати і нічого планувати. Це медитативний стан. Але не всі готові до цього…

— Тобто йога — це мовчання…

— Це дорога всередину себе. Процес самопізнання та внутрішньої трансформації. Наприкінці уроку ми виконуємо позу шавасана (фінальна поза глибокого розслаблення у йозі), у мене тихо в залі. Люди складають матеріали і тихенько виходять. Ніхто не хоче спілкуватися. Хочеться залишитися у цьому стані.

— Хто ще вагається: йти-не йти на йогу, можна якісь вправи зробити вдома?

— Без вчителя ніяких вправ робити не можна. Щоб не нашкодити собі. Йога підходить усім. Навіть людям, які пересуваються у кріслі колісному. Але треба, щоб викладач був сертифікованим.