Трикутники Путіна

Старіючий кремлівський самітник, видається, утрапив у пастки, які ретельно вибудовував іншим, не сподіваючись на зворотний ефект. Це, однак, не повернуло йому здорового глузду, навпаки, — лише загострило задавнені комплекси приниженого «таксиста» «лихих 90-х», які даються взнаки щоразу частіше, цілком природно для людини похилого віку. Раніше, — бодай сім років тому, — Владімір Владіміровіч намагався притлумити ці неприємні відчуття і спогади, загарбавши частину знекровленої його ставлеником України. І результат йому, мабуть, сподобався. Тож, Крим і Донбас стали мотиваторами для того, хто досі вважає розпад Радянського Союзу найбільшою катастрофою ХХ століття, хто снить і бачить себе реставратором імперської Росії з усіма бунтівливими губерніями — від Фінляндії через Малоросію, Кавказ і до Бішкека. Заради цього він, — недонаполеон і недосталін, — вже зарезервував мільйонам своїх співвітчизників місце у раю на випадок ядерного апокаліпсису. Але щасливі співгромадяни скептично оцінили його обіцянки, розміркувавши, що, мабуть, святий Петро почав клопотати про вступ небесного едему до НАТО…

Україна для Путіна — неопалима купина, і як скалка в оці. Саме вона вадить його світобаченню і усій конструкції, вибудованій у свідомості росіян роками брутальної та коштовної пропаганди. Бо вчорашня колонія, попри зигзаги і вибоїни, ризикує перетворитися на реальну вітрину цивілізованого світу, Європи у тому форматі, який Путін успішно руйнував, корумпуючи її еліти, присаджуючи на нафто- газові голки, скуповуючи там гамузом не тільки нерухомість, але й мізки безпечного і розніженого благами демократії обивателя. І все, здавалося б, виходило, та ось українці взялися захищати не тільки себе і свої родини, але й призабуті європейські цінності, — свободу, вільнодумство і гідність. І виявилися готовими платити за них непомірну ціну.

Путін, здається, вирішив йти у ва-банк. По-перше, його самовпевненість у тому, що все на світі можна купити, у крайньому разі дискредитувати, зневажити, принизити (теж за великі гроші), живить у його голові надію на повернення постялтинського світу, з його «сферами впливу» і «феодами великих держав». Звідси й тактика «гібридних воєн» проти всіх, не тільки проти України. Ціллю Путіна і його однодумців є демократія західного зразка, руйнація її інституцій, дифамація незговірливих лідерів і альянсів.

По-друге, містифікаційні, ледь не середньовічні забави у нумерологію штовхнули кремлівського диктатора на шлях відкритої війни проти України саме 2014-го року, — йому захотілося аналогій з Великою війною, дарма, що вона завершилася для Росії майже столітнім комуністичним пеклом. Загнаний у трикутник дат, — 2014−2017−2022, — Путін тепер мріє про відновлення СРСР до століття його утворення. І саме ця гарячка штовхає його до ескалації на українських кордонах, до мігрантських провокацій у Білорусі, конфліктів з Балтійськими державами. Направду, мають рацію експерти, коли кажуть, що створення міфу і доведення його до рівня релігії є однією з визначальних рис російської ментальності.

Ясна річ, Путін розуміє, що його гегемоністські плани є конструкціями на піску, тому за програму-мінімум взято істеричні вимоги нерозширення НАТО. Балтику Росія вже «проґавила», тому на кону — «українське питання». На істерику Путіна, Лаврова та їже з ними і Вашингтон, і Брюссель відповідають, як і вимагає Путін, — письмово, але не гарантіями, а чіткими заявами, на кшталт заяви Північноатлантичної Ради: «Будь-яка подальша агресія проти України буде мати масштабні наслідки і коштуватиме дорого… Відносини НАТО з Україною — це питання, що стосується виключно України і 30 союзників». І, до слова, візитами офіційних делегацій на лінію зіткнення. Але Путіну важить, аби кордони НАТО відкотилися до Чопа, і між ними та Росією постала гігантська «санітарна зона», яку у будь-який момент можна поглинути. Владімір Владіміровіч знову заповзявся за історичні алюзії. Йому чомусь шпетить перенести перемовний майданчик з проблем України у Фінляндію. Прозорий натяк, — мовляв, спробуємо повторити трюк з «фінляндизацією» України, втихомирити її нейтральним статусом.

Читайте також: Путін — «фінляндизації» України

Але є ще й Америка, яка більш ніж прозоро натякає Кремлю на наслідки його агресії. Особливо очільники Держдепу і Пентагону, зусиллями яких таки ухвалено небачений досі оборонний бюджет для України на 450 млн доларів. Пітерський гопник пробує шантажувати Вашингтон «люб'язними» стосунками з Китаєм, — але, видається, у путінському трикутнику Вашингтон-Брюссель-Пекін, останній пункт є найгострішим кутом. Тайвань Тайванем, а для Сі Дзіньпіна і його режиму набагато привабливішими є фактично некеровані Москвою безкрайні простори Далекого Сходу і Сибіру. Зрештою, філософія Піднебесної не передбачає поспіху, там не переймаються, як Путін, нумерологічними натяками на кшталт постання СРСР. Що вони у порівнянні з вічністю?..

Що не день, то «трикутники Путіна» дошкулятимуть цьому, з дозволу сказати, геодезисту все сильніше. Не скажу, що вже завтра гострі кути остаточно заженуть його у потаємний бункер, де він приречено чекатиме закономірної розв'язки. Так, звісно, маразматик з ядерною зброєю може використати її для власного порятунку. Але, на щастя, у світу, здається, є і гамівна сорочка, і кілька санітарів, які зможуть укоськати російського шаленця…

Ігор Гулик для «ВЗ»