Ігор Гулик

Російський диктатор у глибині душі змирився зі своїм фіаско, яке, однак, потребує тепер креативного і псевдофілософського виправдання

Поруч із нами — такі ж як ми. Лише їхній хрест, може, з іншого дерева

Ми звикли звикати до того, що хтось за нас має вирішити наші проблеми

Є кілька аргументів на користь демократичного устрою. Саме він уможливлює індивідуальну ініціативу, відкриває шляхи для самореалізації…

19 років тому, березневої ночі всю Україну кинули під КамАЗ, і вона досі не оклигала від жорстокого удару

Розмова з Надзвичайним та Повноважним Послом Канади в Україні Романом Ващуком

Дві революції, — Помаранчева та Майдан Гідності, — переконали українців у тому, що коли «нас багато, нас не подолати». І що перемогти можна, скажімо, у Facebook

18 березня доволі промовисто засвідчило дуже важливу річ: процес відторгнення Росії від світу триває прогресуючими темпами

Останні вістки з Лондона і Москви все більше схожі на зведення з театру бойових дій

«У кожного століття є своє середньовіччя». Це Єжи Лец, і це, видається, про сучасну Росію. Не кажу вже про внутрішні розклади у цій країні, яка щораз більше нагадує оточений колючкою концтабір. Кажу про те, що вона продукує назовні, про те, що у світі вже сприймають як ідентифікаційні мітки Москви

Цих, умовно кажучи, «рубанів» плодимо ми самі. Своїми руками підживлюємо ґрунт, на якому зростають ці дивні персонажі

Чи виходила Росія з комунізму взагалі, чи цю ідеологію поховав під своїми формальними руїнами омріяний Путіним Союз?

Найважливішим здобутком усіх українських влад, як на мене, є відточене майже до ідеалу індивідуальне мистецтво обивателя бути лохом

Варто вийти зі зони комфорту, поборотися за свої права, а не сидіти у куточку і не нарікати на несправедливість

У дні, коли пам’ять про розстріляний Майдан болить особливо, коли на екранах телевізорів раз-у-раз крутяться кадри з тієї трагічної зими, не менш страшними виглядають уроки з пережитого.

Тектонічні зсуви на кшталт дочасних виборів, зміни уряду, ба більше – відставки президента, - залежать, далебі, не від вражень народу про владу

Розмова з Олегом Цьоною, актором Львівського театру імені Леся Курбаса, заслуженим артистом України

Війна триває поміж елітами – новою і старою. Хоча, є підозри, що обидві є сіамським виплодком тоталітарної системи.

Толерантність, як на мене, це двосторонній рух, це обопільне бажання зрозуміти тих, хто поруч, це, якщо хочете, командна суспільна гра

Популізм зараз у тренді, успіхи популістів є очевидними, а, отже, їхній приклад надихає вчорашніх аутсайдерів, додає «креативу» їхнім промовам і обіцянкам, штовхає на межу абсурду

Димова шашка, кинута невідомим підлітком у зал, де півсотні людей зібралися, аби послухати лекцію про Голокост, є симптомом.

Отже, польський Сейм, – після нетривалої паузи, взятої з дипломатичних міркувань (візит президента Анджея Дуди в Україну), – й надалі провадить стару пісеньку про «звірства» бандерівців.

Розчарую найрадикальніших читачів: мова не про автомат Калашникова, а про Антикорупційний суд, – проблему, яка стала каменем спотикання у стосунках влади, громадянського суспільства та міжнародної спільноти.