Передплатити Підтримати

У пошуках "шпарини Овертона"

Є така технологія – "вікно Овертона", за допомогою якої можна легалізувати все, що завгодно, перетворити будь-яку несосвітенність у провідну "ідеологію"


Якщо на початку правління Зе!, його витівки, а також «приколи» найближчого оточення під загальною назвою «квартал», шокували, сердили, зрештою, смішили, то зараз здебільшого дратують. І річ тут не у тому, що публіка (зазвичай, інфантильна, ласа до пасивного споглядання, бажано з попкорном) постійно вимагає нових вражень і адреналіну. Радше корінь проблеми в іншому: усі «вихлопи» Банкової і політтехнологів Зеленського завершуються нічим, а його «державницька», на перший погляд, політика — не що інше, як нікчемне стрясання повітрям.

Соціологічні дослідження фіксують майже доконаний факт фіаско проєкту «слуг народу» та їхнього екстравагантного хедлайнера. І саме цей чинник спонукає банкрутів до броунівського, часто на межі істерики, пошуку виходів із глухого кута. Реально антиукраїнський проєкт, вдало запакований у шати банального популізму, переслідував чужу Україні та її громадянам (до слова, і тих 73 відсотків, які повелися на цю «морквину») мету. Вона не змінилася й досі — інституційна руйнація молодої держави, дискредитація амбітних цілей обидвох Майданів, перетворення країни у фікцію, симулякр на політичній мапі світу. У висліді — повернення у звичне століттями імперське стійло, — не суть важливо, — квазідержавою, губернією чи просто територією.

Втративши за два роки ефект «бурі і натиску», «турборежиму» у досягненні написаної по сусідству цілі, відчувши, що отак одразу її не осягнеш, до того ж врешті-решт з'ясувавши для себе реальну межу опірності українського суспільства, маріонетки вдалися до іншої тактики. Вона полягає у постійних дрібних провокаціях, «маленьких пакостях», пошуку, я б сказав, навіть не «вікон», а «шпарин Овертона», які дадуть можливість розхитати цілу архітектоніку країни.

Нагадаю, що є така технологія — «вікно Овертона», за допомогою якої можна легалізувати все, що завгодно, перетворити будь-яку несосвітенність у провідну «ідеологію». Джозеф Овертон свого часу розповів, як іноді геть чужі суспільству ідеї «відмивалися» від загального несприйняття, навіть огиди і ставали «трендами», легалізувалися на законодавчому рівні. Варто лише перетворити колись табуйовані речі на предмет обговорення, відтак знаходити у геть руйнівних речах позитив, аби зробити їх не те, що прийнятними, а й обов'язковими.

Банкова шукає ці «шпаринки Овертона», мабуть, з миті інавгурації ексактора розважального жанру. До прикладу, конструкт «перестати стріляти» як шлях до завершення війни, — фактично капітуляції, — зазнавав кількох модифікацій. Від «зустрічі посередині» до «розведення військ», ревізії Мінських домовленостей і сумнозвісної «формули Штайнмаєра». Остання, зауважте, знову й знову повертається у публічний дискурс, коли йдеться про чергові перемовини із Заходом (особливо ЄС), або ж потрібні, з точки зору хвилевих інтересів, зигзаги вітчизняної єрмако-дипломатії.

Напередодні і під час відзначення 30-річчя Незалежності оці «шпаринки Овертона», даруйте за тавтологію, повилізали з усіх шпарин. Ними кишіли промови під час безконечної мильної опери під назвою «Форум.Україна.30», у якій незмінний головний персонаж у ролі експерта з будь-яких питань озвучував власні марення.

Хтось з аналітиків влучно підмітив суттєвий елемент, який різнить нас і наших агресивних сусідів. Європейські нації (і серед них, на щастя, українці) зосереджені на визначенні майбутнього і шляхів його досягнення. У Росії, особливо путінського зразка, — кардинально інший дискурс. Там орієнтовані на минуле, — звідси й фетишизація совка, і культ Сталіна (який, до слова, з роками тільки міцніє), і «побєдобєсіє», і забави ядерними біцепсами. Так ось, Зеленський та його «квартал» шукають «шпаринок Овертона», аби розвернути вектор суспільного бачення, сфокусувати його не на майбутньому (яке, до слова, проростає з нинішнього), а на ностальгійних рефлексіях совкового штибу. Звідси й «дивна Україна» Зеленського — законсервована до вікопомного 1991 року найбільша провінція комуністичної імперії, загумінок не без амбіцій, які, утім, легко «урезонювали» партійно-кагебешним пресом.

Я майже стовідсотково переконаний, що з падінням рейтингу Зеленського і його «слуг», з катастрофічно непривабливими показниками суспільних оцінок довіри до «зеленої влади» і її, з дозволу сказати, стилю керівництва, пошуки «шпаринок Овертона» тільки посиляться. Вчорашній блазень вже, здається, сам не вірить у можливість ще вчора омріяного «другого терміну». Відтак зосередиться на тому, щоб утриматися бодай до завершення каденції. Але потім, — з усією прямотою й невідворотністю, — постане питання відповідальності. І у випадку Зе! режиму тут, далебі, не обійдеться звичним «нам заважали попередники/ковід/"зловредні американці» (допишіть на свій вибір перелік винуватців). Та й політичної відповідальності точно вже буде недостатньо…

Ігор Гулик для «ВЗ»