Передплатити Підтримати

Ху із містер Єрмак?

Не виключено, - губернатор Малоросії

Нова посада очільника Офісу президента, яку він обійняв днями, — а саме голови Конґресу місцевих і регіональних влад, — це віночок зі штучних квітів на скромній могилці децентралізації. Скромній тому, що надважлива реформа, яка відкривала серйозні перспективи для розвитку країни в глибинці і давала важелі у вмілі та підприємливі руки, тихо вмерла. І дуже показовим є, до слова, перелік керівників міст, які заповзятливо взялися підтримувати черговий прожект Банкової, публічно демонструючи лояльність і згоду на те, аби ними й надалі керували зі столиці. Але то тема окремої розмови.

Нині ж пропоную ретельніше придивитися до персони Андрія Єрмака і спробувати відповісти на сакраментальне, як на мене запитання: «Ху із м-р Єрмак?». Бо направду довкола нього (зауважте, не Зеленського і, далебі, — не парламенту чи уряду) в Україні почав останнім часом обертатися чи не весь світ. І від відповіді на це запитання, — якщо вже говорити стратегічно, — залежатиме найближче майбутнє країни. Думаю, що характеристика Єрмака, викладена у недолугій писанині експрессекретарки Зе! Мендель, — «спадковий аристократ» (?!!), — з’явилася неспроста. Єрмак, по-перше, не проти, ба радше навпаки, — культивує саме такі (цілком безпідставні до ґростескності) оцінки. А, по-друге, здається, він цілком серйозно вважає країну і державу за власний феод.

Почнемо з того, що і Офіс президента, і відповідно — його очільник, — цілком нелегітимні. У Конституції України ви не знайдете навіть натяку на ОПУ. «Зелені» вирішили для себе цю проблему просто — взяли і перейменували Адміністрацію президента (по суті, канцелярію глави держави), не завдавши собі труду законодавчо обґрунтувати повноваження цього допоміжного органу. І його керівника теж. Звісно, робилося це не за Єрмака, а за, прости Господи, Богдана. Та обійнявши посаду, Андрій Борисович міг би виправити цю прикру прогалину. Тим паче — як юрист.

З’ясувалося, що повна невизначеність — тільки на руку і Єрмаку, і усьому владному Кварталу із лідером-блазнем. Тому персонаж з дуже сумнівним минулим, людина, яка у реєстрах, мабуть, усіх впливових спецслужб світу фігурує як російський агент (навіть не впливу, а в буквальному розумінні цього слова), за мовчазної згоди і повного прикриття свого «начальника» вирішив, що йому море по коліна. Плювати на звичний для демократичного устрою розподіл гілок влади, розмежування повноважень, права та обов’язки. У системі Зеленського, заточеної на інституційне руйнування основ української державності, продукування тут хаосу та невизначеності, це звично і, — головне, — навіть вітається. Не ким іншим, а саме Зеленським. Бо, судячи з досвіду минулих двох років, ця особа не тільки неотесана з точки зору бодай елементарних уявлень про державне управління, але лінива і гонорова, як набундючений павич. Пересиченість владою й можливостями, які вона відкриває, лише загострює небезпечні симптоми. А невідпірність до маніпуляцій з боку придворних лакуз і залаштункових інтриганів робить недугу хронічною.

Тому уважно вчитавшись в інформаційну картину останніх місяців, можна дійти висновку, що в Україні насправді президентом працює Єрмак, а не Зеленський. Він провадить перемовини зі світом (з Росією-агресором — на партнерських, щоб не сказати, дружніх засадах; у США — з корекцією на неприховану гидливість до ефесбешника тамтешніх високопосадовців). Той же Єрмак приборкує і координує парламентську монобільшість, щось там настійно радить урядові, а тепер ще й роздаватиме вказівки сільським війтам. У його віданні — і угодовські суди, і силові структури. Йому є справа і до головного: кадрів, які, за відомим висловом, «вирішують все». Це при тому, до відома наших аматорів, що Конституція прямо забороняє передачу президентських повноважень будь-кому, тим паче — канцеляристові.

Читайте також: Час негідників

Щодо кадрів, то останнім часом Єрмак, увійшовши у роль «віце-президента» чи навіть опікуна «зеленого» по суті «інфанта», перш за все, подбав про силовий блок, розвідку та СБУ і наповнення їх «своїми» людьми. Вони прийшли на заміну людям, що були потенційною загрозою для любителя задушевних телефонних розмов з Кремлем. Аналітики наголошують, що звільнені на минулому тижні були безпосередньо задіяні у так званій «справі ваґнерівців», по-зрадницьки злитій агресорові за крок до розв’язки.

Єрмак цілком розуміє, що фільм Христо Ґрозєва про цю небачену зраду, який заплановано акурат перед вимученим візитом «найвидатнішого лідера» до Вашингтона, може зіграти фатальну роль. Бо Байден, після викриттів журналістів Bellingcat, зважаючи на репутаційні втрати, може й скасувати зустріч із Зе! Даруйте, якщо це зробила в останню хвилину Саломе Зурабішвілі у Грузії, то чому 46-й президент США мав би спілкуватися з «проблемним пацієнтом»?

Але, здається, саме такий поворот справи на руку і московським сценаристам, і їхній доволі вправній маріонетці Єрмаку. Бо, погодьтеся, навряд чи більш-менш притомні люди перед зустріччю з важливою для них особою, вдаються до шантажу і безпідставних звинувачень. Хай це безглуздя й лунає з уст єрмаковського пішака — за сумісництвом голови пропрезидентської фракції у парламенті Давила Арахамії. Але, гадаю, що тональність і метафори цієї тиради не оминули попередньої цензури керівника ОПУ. Все для того, аби щільніше ізолювати Україну від демократичної спільноти і штовхнути її в орбіту Москви. І тоді вже там даватимуть відповідь на запитання: «Ху із містер Єрмак?». Не виключено, — губернатор Малоросії.

Ігор Гулик для «ВЗ»