Богдан Соколовський

Останнім часом США зробили низку дій, які за нормальних обставин викликали б щонайменше подив. Це і нові жорсткі санкції проти Росії, і недавній відгук президента Дональда Трампа на адресу Китаю, І ризикований авіаобліт території КНДР через черговий запуск ракети...  Кожний із згаданих випадків був детально проаналізований у ЗМІ. Однак одна подія пройшла повз пильну увагу. Хоча в комплексі з іншими саме вона дає можливість пояснити теперішню "сміливість" США.

Тепер, у травні, вже можна констатувати, що Україна успішно пройшла випробування її газового потенціалу нетеплою (м’яко-кажучи) зимою 2016/2017.

Останнім часом, зокрема після оприлюднення е-декларацій наших владних мужів, після президентських виборів у США, після чергових зволікань ЄС із наданням Україні безвізового режиму, після ініціатив по створенню різних рухів, у суспільстві все частіше виникають запитання: що далі робити в Україні?

Скоро буде три роки від початку чергового російського збройного нападу на Україну.

Українська влада не раз казала, що минулої зими Україна не використовувала російський газ, а нещодавно заявила, що найближчим часом ми готові закуповувати газ у РФ, якщо та продаватиме його нам дешевше, ніж на західних ринках (враховуючи транспортні видатки).  Отже, що відбувається?

Візит української урядової делегації на чолі з прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком до Варшави 9 вересня 2015 року актуальний - і навіть трохи запізнився.

Усі українці радіють новоствореній поліції, яка поступово приходить на заміну скомпроментованій міліції. І це, безперечно, - успіх. Відверто кажучи, це перше перетворення (реформа) нової влади за півтора роки. Хотілося би, звичайно, більше реформ.

1 квітня 2015 року представники України, підписуючи угоду з Російською Федерацією щодо імпорту російського газу, черговий раз довели всьому світові, що Україна несерйозно ставиться до російської агресії, а її народ і надалі можна обманювати.

Скандал довкола ПАТ «Укртранснафта» слід розглянути ще з інших боків, крім тих аспектів, про які багато показують, пишуть і говорять.

Про нелегальні нафтопродукти в Україні не писав хіба що лінивий. Їх наявність визнав навіть міністр енергетики і вугільної промисловості України Демчишин.

Про імпорт нафтопродуктів до України (а це, за офіційними даними, не менше, як 85%) при своїх шести великих приватних НПЗ і Шебелинського державного ГПЗ писали багато і в різних ракурсах.

Енергетична безпека і силові структури традиційно були недооцінені з точки зору незалежності України. Тому й не дивно, що маємо анексію Криму і фактично війну на Донбасі.

Чимало галичан вважають, що «в нашій державі навести порядок мають іноземці»

Україна до кінця цього року погодилася виплатити Російській Федерації, тобто агресору, 3,1 мільярда доларів США, — аби покрити борги за газ.

На жаль, і цього разу не поталанило помилитися: доволі примітивною, але достатньо результативною виявилася робота прокремлівської агентури у питанні південноафриканського вугілля для України.

Схоже на те, що скандал із розслідуванням купівлі Південно-Африканського вугілля для українських електростанцій із залученням Міністра Юрія Продана організований не тільки для тотальної дискредитації всіх і всього, не тільки для відвертання уваги від більш вагомих злочинних дій, але й для того, щоб примусити українську сторону купувати його або в Росії, або в бойовиків.

Нещодавно внаслідок численних переговорів у Брюсселі були підписані документи про газ. Дехто це розцінив як перемогу. Інші, зокрема, автор, — як капітуляцію України. Такі різні оцінки змушують поглиблено проаналізувати ситуацію.

Про те, що суспільство мало чим відрізняється від інших природних систем, наприклад, кристалів, сказано багато і написано не менше.

Україні треба терміново розпочати будівництво оптимального нафтохімічного комплексу, непідконтрольного Кремлю

Цими днями світ облетіла звістка про те, що начебто американською компанією Lochid-Martin успішно розробляється термоядерний реактор. І що його серійне виробництво має розпочатися в США через 10 років. І що це докорінно змінить світову енергетику. Зокрема, Росія перестане бути постачальником нафти і газу.

Лінії електропередач в Україні, як інформували фахівці у період 2007 – 2010 рр, а також менеджмент електропотоками практично залишились на радянському рівні.

Без перебільшення можна стверджувати, що в середу 1 жовтня 2014 року з початком поставок норвежського газу, почалася нова ера незалежної (від Москви) України.

1 жовтня 2014 року було оголошено, що 3 жовтня у Брюсселі відбудеться двостороння зустріч Україна – ЄС з питань російського газу для України. Загалом, не зрозуміло як це може ЄС говорити про російський газ для України (а наші представники щось слухати) в час, коли має місце агресія РФ до нашої держави.

Хотів би знову наголосити на тому, що дуже просто давати оцінки чужим діям, але надзвичайно важко приймати рішення. Саме з таким розумінням і слід сприймати цей матеріал.

Як стало відомо, у Берліні українська делегація погодилась на тимчасову ціну: в «піковий» (зимовий) період 385, а в літній – 320 американських доларів за 1000 кубометрів газу.

Нам потрібно терміново контрактувати неросійський газ для поставок в Україну

Нам майже байдуже: чи застосвала б РФ проти нас стару, чи нову зброю. Загроза є!

Найбільша проблема — залежність від постачань нафтопродуктів з закордонних заводів

До тих пір, доки українська компанія не законтрактує газ у незалежного від РФ видобувача, завжди існуватиме кремлівська загроза його реверсному постачанню.

Законопроект уряду України про реформування української газотранспортної системи (який передбачає передачу в управління 49%) є, мабуть, тактичною дією — вимушеним кроком і наслідком багаторічних неоімперських замахів Кремля. Нагадаю, нині ГТС – це стовідсотково державна власність