Нове – давно забуте старе?

Але, дивує, що нинішня історія української поліції не сягає у недавнє минуле — у кінець 80-х — початок 90-х років минулого століття, коли поставала незалежна Україна з тюрми народів СРСР. А саме — подібний проект (під назвою «Муніципальна варта») в Україні пророблявся і навіть була спроба його запровадити. Не де інде, а у Львові. Цей проект активно підтримав тодішній мер Львова, покійний Богдан Котик. До речі, навіть форма одягу тодішніх «муніципалів» була подібна на сьогоднішню в поліції. Ця ініціатива стартувала в 90-му — 91-му роках, але чомусь не завершилась успіхом

У цьому зв’язку пригадується перша дискусія на початку 1990 року з В'ячеславом Чорноволом щодо запровадження в майбутній незалежній Україні (на той час ще існував СРСР) нових правоохоронних органів (міліції, КДБ, прокуратури) і збройних сил. Тоді він ще тільки планував йти на вибори до ВР УРСР і до ЛОР. Чорновіл тоді казав, що будь- які  реформи можна запроваджувати лише після утвердження нової української прокуратури. Планувалося, що пілотний проект запровадження у Львові «Муніципальної варти» стане праобразом нового право-охоронного органу в усій Україні. Замість міліції.

Вдруге проблему «муніципалів» згадали з В. Чорноволом восени 1993 р. у Бонні, куди він приїхав на запрошення Фонду Конрада Аденауера. Це вже був відомий і популярний український політик,  Голова Народного Руху України, народний депутат. В біографії вже була посада Голови Львівської обласної ради. Тоді В’ячеслав Максимович з сумом констатував, що ідею створення нових правоохоронних органів та Збройних сил в Україні  фактично провалилася. Через дві причини: по-перше, залишилися практично без змін усі  інші правоохоронні органи, в тому числі  прокуратура; по-друге, тодішнє керівництво нашої держави її не прийняло.

Беручи до уваги згадане, виникає побоювання: аби не спіткала така доля нинішню поліцію.

У цьому зв’язку варто пригадати і було б добре врахувати це й інші напрацювання українських патріотів, зокрема найпотужнішої в 1989 — 91 рр. громадсько-політичної організації «Народний Рух України» в плані формування незалежної України.

Платформа НРУ базувалася на таких принципах:

Людина є найвищою цінністю; Адміністративно-територіальний поділ має оптимально відповідати інтересам Української держави; Державна влада має оптимально відповідати інтересам громадян; Кількість робочих місць в регіоні має співпадати з кількістю людей робочого віку; Економіка держави Україна має бути готовою забезпечити життєздатність держави за будь-яких умов. А економіка регіону (області, району) має бути узгоджена в рамках державної. Бо структура економіки УРСР була частиною (осколком) структури економіки СРСР. Тут варто наголосити, що сьогодні структура економіки України практично не відрізняється від такої в УРСР.

На жаль, практично нічого, із наведеного, не було реалізовано після проголошення Україною незалежності. Хіба що в Конституції України 1996 року закріплено права людини. Закріплено, але ….. часто не виконується. Крім того нас привчили неповажати свого, вірити солодким обіцянкам, не аналізуючи справ.

Головне, що не зроблено для створення однієї з головних умов реалізації всіх вищезгаданих принципів — зміщення повноважень і відповідальності від перших осіб до уповноважених за напрямок (ще одна умова, про яку тепер мало говорять — подолання ментальної різниці між нащадками тих, кого завозили, зокрема після голодомору 1932-1933 рр. і тих, чиє коріння пов’язано з українськими землями). З часів імперій, зокрема радянської, в Україні, насамперед у державній службі, існує не властиве європейцям правило — всі рішення (і стратегічні, і тактичні, і технічні) приймаються першою особою. Думка фахівця, який веде конкретний напрямок, часто не враховується. В той час, як у демократичних країнах чітко розділені стратегічні, тактичні і технічні рішення, і перші особи (наприклад, міністри, керівники служб тощо) займаються тільки стратегічними питаннями. Тактичними і технічними займаються нижчі посадовці. А за окремим напрямком рішення приймається тільки з урахуванням пропозиції уповноваженого фахівця (і ніколи всупереч!, що у нас, на жаль, відбувається часто). Саме такий підхід (зміщення відповідальності «згори» до «низу») забезпечив би підвищення відповідальності низової ланки і, відповідно, послідовності держави. Така форма здійснення влади сприяла б її декомунізації. Адже не таємниця, що, наприклад, в СРСР насправді керівництво здійснювала компартія, а не формальні керівники відомств. Крім цього, в теперішніх наших умовах зміщення відповідальності до «низу» сприяло б боротьбі з корупцією і нейтралізації “п’ятої колони”. З цим не можуть погодитися ті люди, які починали свій трудовий шлях у радянській системі, або формувалися у відповідних умовах поваги до радянської влади. Часто трапляється так, що навіть щирі патріоти підсвідомо віддають перевагу радянському досвіду, бо так набагато простіше керувати - коли всі рішення приймають першою особою. Це створює ілюзію контрольованості. Очевидно,  таке відомство є неефективним, не корисним для держави і народу, а тому може безкінечно скорочуватися за кожним комсомольсько — комуністичним покликом, формуючи нові антиукраїнські колони. Принагідно варто нагадати, що у демократичних державах кількість держслужбовців обгрунтовується.

Такими міркуваннями керувалися формальні і неформальні лідери Народно Руху України у 1992-му році, коли твердили, що в рухівців здебільшого нема досвіду державотворення і тому у владу НРУ не йде. Тоді, на жаль, повірили тим, хто твердив, що знає як будувати державу. В результаті маємо олігархічну державу з бідним народом.

Подібно повели себе і в 2005-му деякі лідери українських патріотичних сил, коли новообраний глава держави, формуючи уряд, пропонував окремим патріотам очолити  базові міністерства і відомства, а ті не погодились через нібито відсутність досвіду. Хоча насправді їх мотивація була зовсім інша, ніж декларації — «не йдемо у виконавчу владу, бо підемо у парламент». Мовляв, «хай хтось змінює державу, а не я».

Виходить, що нам багато в чому треба починати заново. Тепер, певною мірою, може легше, ніж наприкінці 80-х — початку 90-х минулого століття, оскільки маємо свою державу.