Євроконсервація як мінімум до січня 2016

Як ми вже знаємо, до 31 грудня 2015 року відтерміновується зона вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною і ЄС. Тобто, початок повноцінної імплементації Угоди про асоціацію України з ЄС відкладається до початку 2016-го року. При цьому ніхто не сказав чи відтермінування закінчиться кінцем 2015 року, чи буде продовжено. Все залежить від Україна, від ЄС і від… РФ. На жаль! Однак, є і добра новина: ЄС продовжує до того ж 31 грудня 2015 вільний доступ українським товарам на європейські ринки. При цьому обмежується доступ європейським товарам на український ринок. Разом з тим, Угода про асоціацію з ЄС була ратифікована у ВРУ і в Європарламенті.

Різні оцінки (інколи дуже емоційні!) вже озвучен, і не раз, зокрема в ЗМІ, щодо згаданої дії з фактичного відтермінуванням зазначеної Угоди. Тепер, коли пристрасті вляглися, варто ще раз холоднокровно і зрозуміло для загалу проаналізувати про що ж домовилася Україна у трьохсторонньому форматі: з ЄС і РФ? Що це нам дає? І що ми втрачаємо?

З одного боку, нібито великий плюс, що ЄС «пускає» без обмежень українські товари на свої ринки, а ми обмежуємо доступ європейських на свої. Таким чином захищаємо свій ринок. Але тут не слід забувати, що на європейських ринках панує вільна конкуренція. А це означає, що українська продукція, яка там продається, — конкурентноздатна! Отже, на ринках ЄС українські виробники частково компенсують втрати, які є неминучими при військових діях РФ на нашій території. Але, якщо уважно вдивитися у структуру експорту, то побачимо, що на ринки ЄС переорієнтовується з ринків РФ та продукція, яка там вже давно присутня. Мова не йде за товари, які раніше збувалася лише на російському ринку, а тепер туди їй вхід заборонено. Така продукція у Європі не має шансів на збут, бо є неконкуренною. Наприклад, продукція машинобудування, чи радіоелектроніки. Наразі важко собі уявити, що українські автомобілі можуть конкурувати з такими марками як Мерседесів, BMW, Peugeot чи навіть Skoda.

Питання — що робити з тією продукцією, яка абсолютно неконкурентна на європейських ринках через технологічну відсталість підприємств, які її виробили, та високу енергозатратність. Вона як не збувалася у Європі, так і не збуватиметься. Раніше ця продукція мала ринок РФ. Тепер, скоріш за все, власники таких горе-підприємств будуть шукати ринки збуту продукції своїх підприємств у «третіх» світах, але як і раніше не будуть поспішати запроваджувати нові технології. Наприклад, в країнах Африки ще можна продати наші станки, КРАЗИ і т.п. Коли ж і ці ринки через неконкурентноздатність закриються для наших «приватизаторів», то, по-перше, це не станеться сьогодні, по-друге, — для них це буде порівнюючи не катастрофічна втрата, яка наступить через банкрутство неефективних підприємств. Адже їх власники вже подбали про своє «скромне» життя десь у Женеві, Лондоні, чи Абу-Дабі. Вони не будуть перейматися тим, що українські працівники залишаться без роботи і, відповідно, єдиного джерела доходів: це, мовляв, їх проблема. На жаль, таких підприємств більшість в Україні — таким є спадок СРСР. Давно стоїть питання про їх модернізацію, або перепрофілювання. Але реальних стимулів держава не надала нікому: ні власникам, ані працівникам.

Отже, і конкурентноздатні, і відсталі підприємства будутьзмушені впроваджувати норми і правила ЄС (безвідносно до того діє УА із ЗВТ чи ні) щодо своєї продукції. Оскільки на ці вимоги поступово переходить весь світ. В тому числі і ринки Африки. До цих вимог змушені пристосовуватися усі. А хто не зможе — зійде з ринку взагалі. Звичайно, і ті, і другі зацікавлені у доступі на внутрішній український ринок, оскільки саме він є основним і визначає їх перспективу і взагалі існування. Для виходу на зовнішні ринки потрібно добре закріпитися на внутрішньому. Тому й Угода про асоціацію з ЄС, включаючи ЗВТ є потужним стимулом для модернізації (реформування) нашої економіки, оскільки, спонукає конкурувати на внутрішньому ринку, який незабаром має бути відкритий для якісних європейських товарів. Якщо ж доступ європейських товарів обмежений на внутрішній ринок, то не буде ніякої мотивації для запровадження нових технологій виробництва, реформування економіки в цілому, витіснення неякісних (насамперед китайських) товарів.

Багато теперішніх бід повязані з тим, що свого часу, на зорі незалежності України, не була реструктурована, зокрема, економіка УРСР під потреби незалежної держави. Адже, будемо відверті, структура економіки України мало чим відрізняється від структури економіки УРСР, яка створювалася під потреби СРСР, а не окремої держави Україна. І це при тому, що Союзу, слава Богу, вже понад 23 роки, як нема!

Ідею повної реструктуризації, насамперед економіки нашої держави, виношував ще у 1992 році тодішній народний депутат Ігор Юхновський. Його тоді активно підтримували покійний В"ячеслав Чорновіл, і навіть Леонід Кучма (доки не став президентом у 1994 році) та багато інших державників. Попри це за всі роки незалежності України так і не була проведена реструктуризація. Тепер це називається не «реструктуризація», а «реформи». І той, хто їх організує, навічно залишиться в історії держави Україна такою видатною постаттю, якою для Польщі, наприклад, став Лешек Бальцерович. Але при цьому він мусить забути про власну політичну карєру.

Отже, стратегічним нашим завданням є системне реформування. Насамперед економіки держави. Врешті-решт, подібно як інші європейські народи, мусимо заповнити споживання держави своєю економікою (читай — українськими робочими місцями) і, зокрема, суттєво обмежити дешеві, наприклад китайські і російські (і їм подібні) товари. Саме так після Другої світової війни, у Франції зробив президент де Голь. Все інше — це такика.

А тепер повернемося до головного питання — чи сприятиме відтермінування УА з ЄС вирішенню стратегічного завдання України — системне реформування, зокрема економіки? Однозначно НІ! А — тактичних? Працюючим українцям сприятиме зберігати робочі місця; а власникам застарілих підприємств — збагачення при відсутності мотивації їх модернізації. І ті, й інші підсвідомо схвалюють відтермінування. Хоча свідомо працюючі українці були б прихильні до грунтовних реформ. Адже відомо, що чим довше зволікати з реформуванням, тим болючіше вони проходять для більшості суспільства.

З публічної інформації не можна зробити однозначний висновок про те чи відтермінування ЗВТ з ЄС негативно, чи позитивно позначиться на долі України і на її існуванні в цілому, принаймні в її нинішніх межах. Особливо в умовах зовнішнього тиску, зокрема з Москви. Однозначно лише можна сказати, що наразі йдеться про чергову консервацію ситуації, в якій ми, українці, живемо вже майже 400 років.