Передача 49% оператора ГТС американцям і європейцям – вимушена дія
Законопроект уряду України про реформування української газотранспортної системи (який передбачає передачу в управління 49%) є, мабуть, тактичною дією — вимушеним кроком і наслідком багаторічних неоімперських замахів Кремля. Нагадаю, нині ГТС – це стовідсотково державна власність
По-перше, згода кабміну передати в управління американським і європейським компаніям 49% прав на управління українською ГТС означає не що інше, як визнання того, що українці самостійно не спроможні керувати належною нам ГТС в рамках чесних правил, які прижилися і вже давно не викликають подиву в Європі. Це справді так, але спокійно керувати власною ГТС ми не можемо не тому, що є якимись нездарами, а лише через те, що сусідня держава — Російська Федерація — нам усіляко заважає це робити. І завжди буде заважати! Хоча в результаті таким чином (подобається це комусь чи не подобається) ми даємо «козир» Кремлю далі твердити, що не спроможні українці щось вирішувати, не самодостатні, замовчуючи те, що саме РФ робить все для того, аби перешкодити українській ГТС нормально функціонувати.
По-друге, передача 49% оператора ГТС американським і європейським компаніям, на жаль, не є панацеєю і не може у майбутньому застрахувати ГТС від входження туди Газпрому. РФ, переслідуючи політичні цілі, «за ценой не постоит». Вона може навіть з переплатою перекупити у західних фірм. Якщо треба, переплатять стільки, що західні власники не зможуть відмовитися від таких оборудок. Ніхто на сьогоднішньому правовому Заході не спроможний цьому завадити. Росія не раз доводила, що в таких непрозорих схемах є сильним гравцем.
Погоджуючи з Верховною Радою України список західних компаній, насправді Верховній Раді відводиться не властива їй функція: парламент, підміняючи певною мірою функції правоохоронних органів, має довідуватись про дозволені законами фактичні (або ж потенційні) комерційні взаємовідносини західних фірм з Газпромом. А це суперечить чинному демократичному законодавству, і жоден парламент (навіть майбутній) з цим не погодиться, і не в змозі здійснити!
По-третє, неправильно стверджувати, що українська ГТС без транзиту перетвориться «на металобрухт». Це не відповідає дійсності хоча б тому, що українська ГТС виконує подвійну функцію: і внутрішні поставки газу українським споживачам, і транзит. На транзиті НАК «Нафтогаз України» заробляє 1,5 млрд. доларів! З одного боку, це багато. Особливо в теперішній час війни. З іншого — це занадто мала сума, аби компенсувати ті проблеми, які створює через газ сусідня РФ нашій державі. З транзитом, звичайно, краще, ніж без нього (наприклад, Україні краще без «Південного потоку»), але трагедії не буде і в тому випадку — якщо не буде транзиту російського газу. Живуть же багато країн без транзиту газу!
Для України був би найкращий варіант — самостійно управляти власною ГТС. Але за даних обставин очевидно, що уряду України доводиться йти на компроміс між стратегічним українським інтересом і тактичною вигодою.
