Про плани купувати газ в агресора

Українська влада не раз казала, що минулої зими Україна не використовувала російський газ, а нещодавно заявила, що найближчим часом ми готові закуповувати газ у РФ, якщо та продаватиме його нам дешевше, ніж на західних ринках (враховуючи транспортні видатки).  Отже, що відбувається?

По-перше, цієї зими  російського газу  Україна справді не закуповувала в Росії, яка є агресором. Але до жовтня 2015 року ми закуповували російський газ і частину його закачали у ПСГ. Після припинення імпорту з РФ, в період опалювального сезону, окрім власного видобутку та імпорту із Заходу, газ відбирався із ПСГ, де частково був і російський імпортний газ.  Завдяки тому, що минула зима була теплою (дякуємо небесній канцелярії), добовий відбір газу із згаданих трьох джерел був достатнім, аби задовольнити всіх споживачів. Але обсяги щодобового відбору газу з кожного джерела і сумарно є технічно обмежені. Тобто у разі значного похолодання є тільки одна технічна можливість забезпечити всіх споживачів, — на жаль, за рахунок імпорту з РФ. Тому й не дивно, що російська сторона усі попередні роки диктувала нам ціну, і ми були змушені з нею погоджуватися.

По-друге, більшість газу, імпортованого із Заходу, — через Польщу, Угорщину чи Словаччину у 2015 році, є газом, в основному, російського поход­ження.

Тому  некоректно стверджувати, що минулого опалювального сезону Україна обійшлася без російського газу. Цього, безумовно, треба реально добиватися, і ми  маємо такі підстави: для цього, зокрема, потрібно скорочувати обсяги споживання, збільшувати обсяги власного видобутку і збільшити до оптимальних обсягів фізичні можливості щодобового відбору газу без російського імпорту — на випадок значного похолодання. Це можна робити лише в теплу пору року. На жаль, ми втратили щонайменше два місяці — починати такі роботи треба в кінці березня — на початку квітня, а вести переговори і готувати техдокументацію -  набагато раніше. Залишається сподіватися на те, що така підготовка і переговори ведуться в умовах високої секретності, тому і не висвітлюються у ЗМІ: ми законтрактували чи готові до підписання контрактів на постачання газу неросійського походження; доводимо до оптимального обсяг добового відбору і т. д. А переговори з РФ ведемо, швидше, як відволікаючий маневр, і лише для страховки.

Окремого аналізу вимагає тема «Чи доцільно імпортувати газ з Росії під час війни?». В історії були  різні випадки: коли жертва припиняла будь-яке співробітництво з агресором, а також — коли жертва і агресор співпрацювали в окремих галузях. Але коли йдеться про Росію, то, окрім незаперечного твердження, що не варто оплачувати армію агресора, мабуть, доцільно керуватися оцінкою Отто фон Бісмарка: «…будь-який договір (угода, контракт і т. д.), укладений з Росією, не вартує паперу, на якому він викладений». Отже, не можна вірити обіцянкам РФ щодо імпорту газу, якою б не була задекларована ціна. Особливо — в період війни. Адже нема гарантії, що Кремль не використає газ як зброю проти України і не зупинить імпорт тоді, коли нам це буде нестерпно боляче — якщо йому це буде політично вигідно.  Крім цього, лише у випадку припинення будь-якої співпраці з РФ Україна може відверто вимагати допомоги від світу, зокрема повноцінних економічних санкцій.