Суспільство - це витвір природи. Тож розвивається за її законами

Про те, що суспільство мало чим відрізняється від інших природних систем, наприклад, кристалів, сказано багато і написано не менше.

Як стверджував бельгійський фізик російського походження, лауреат Нобелівської премії Ілля Пригожин, суспільство стабільне й стійке тільки тоді, коли усереднена ментальність в ньому скрізь майже однакова — «і серед влади, і в шахтарському середовищі». В іншому випадку виникає і розвивається напруга, яка призводить до руйнувань, — як і в кристалах, які розвалюються на дрібні шматки, аж до піску. Ця закономірність характерна майже для всіх країн, зокрема, для України та Росії. Повчальний приклад — Німеччина, де наприкінці 20-х, на початку 30-х років минулого століття сформувалися суттєві ментальні відхилення, і таким чином були створені умови для зародження нацизму. Чим це закінчилося, людство пам'ятає.

Сьогодні, спостерігаючи швидкі зміни у постреволюційній Україні й порівнюючи її з іншими країнами, має сенс акцентувати увагу на її стійкості. Або, кажучи більш доступною мовою, на здатності протистояти сучасним зовнішнім і внутрішнім викликам. Кількість цих викликів, на жаль, зростає. Це і не дивно. Адже, чесно кажучи, понад 23 роки ми скоріше прикривалися незалежністю, ніж жили в ній. Про це, зокрема, свідчить недооцінка енергетичної залежності від Російської Федерації — по всіх напрямах.

Крім цього, і старе, і нове керівництво нічого не говорить про реформи в галузі адміністративно-територіального устрою. Існуюча трирівнева система управління країною і кордони УРСР створювалися ще в період російської царської імперії, і удосконалювалася в радянській імперії. І досі ніхто навіть не поцікавився, зокрема, з економічної точки зору, чи потрібні незалежній Україні 25 областей (зараховую Кримську АР до області, як було при СРСР)? Чому не 50 або 10, а 25? Чи потрібні нам 490 районів? Чому не 100 або не 1000? Система управління збереглася від СРСР і ще царської Росії. А вони передусім вирішували все таким чином, щоб добре тримати українців у покорі... Хіба нам це зараз потрібно? Може, варто підійти творчо до скорочення зайвих держструктур (типу управлінь з промисловості в країні, де майже все приватизовано), а не скорочувати держслужбу комуністично-комсомольським наскоком: усіх на 10%, або на 16%, або на 50%? Може, окремі органи держвлади взагалі потрібно ліквідувати. А деякі — збільшити?

Подобається це комусь чи ні, але на сьогодні в питанні АТУ детально розібралися І. Юхновський, В. Нудельман, В. Куйбіда, Р. Безсмертний, Ю. Ганущак, А. Ткачук (завидний сплав знань, досвіду та енергійності!). Може варто вивчити їх напрацювання і взяти краще, що вони придумали? Словом, в основі реформування України повинна бути реформа АТУ. Всі інші прикладуться. А якщо не буде АТУ, всі інші реформи рано чи пізно будуть лише макіяжем.

А при впровадженні Закону України про очищення влади ніхто не задумався про те, що раніше, при СРСР, активна людина могла себе проявити тільки в комсомолі чи інших радянських організаціях, або... у в'язниці? І ніде більше. А ми тепер повинні всіх професіоналів вигнати з держслужби, зокрема, за те, що раніше вони служили неіснуючій країні... Крім того, неприпустимо, щоб під виглядом люстрації деякі керівники прибирали неугодних. Тут потрібен дуже зважений індивідуальний підхід, а не кампанійщина.

Зараз багато повторюють як заклинання про оновлення влади за рахунок приходу молодого покоління. Але мало чомусь говорять про необхідність враховувати досвід. Комусь це вигідно? Віддавати кермо влади молодим і залучати досвідчених — це нормально, правильно. Так, для прикладу, відновлювалися Балтійські держави після радянської окупації. І Україна не повинна винаходити велосипед — скрізь повинен бути сплав молоді й досвіду.

І ще. Ніхто чомусь не задумався над тим, що у нас «індустріальні регіони» створені там, де найбільш родюча земля. А там, де земля дещо бідніша, наприклад, у Західній Україні, наказано розвивати сільське господарство...

Отже, варто почати створювати оптимальну структуру сучасної економіки незалежної держави Україна. Вся робота може затягнутися років на 15-20. При цьому той, хто це розпочне, пошани від своїх сучасників не отримає і про політичну кар'єру повинен забути. Але для країни залишиться героєм. Як Бальцерович у Польщі.