Російський газ замість перепрофілювання української економіки

Війна — це не форс-мажорні обставини?

Україна до кінця цього року погодилася виплатити Російській Федерації, тобто агресору, 3,1 мільярда доларів США, — аби покрити борги за газ. Питання більше не обговорюється. Рішення сплатити "борг" аргументують тим, що його потрібно покрити в обов’язковому порядку, адже, мовляв, ми отримували газ із РФ, тому маємо заплатити за товар. Виходить, що газові відносини між Україною і РФ розглядаються окремо від інших процесів, які відбуваються між країнами.

У цій дискусії на другий план відходить те, що контракт на імпорт газу укладався у час, коли ще не було російської агресії в Україні, тобто в абсолютно інших умовах — мирних. А борги тепер потрібно погасити у той час, коли обидві країни опинилися у стані війни. Хоча у самому контракті прописано, що у разі виникнення форс-мажорних обставин його умови можна переглянути. Логічно було б призупинити співробітництво між жертвою та агресором, у тому числі і перерахування коштів за борговими зобов’язаннями. РФ припинила ж постачання газу. І завжди може це пояснити виникненням форс-мажорної ситуації.

Негайна «інвентаризація» усіх відносин між Україною і Росією

Дивно, що наші представники на переговорах за участі представників РФ навіть не згадують про необхідність вичерпної «інвентаризації» україно-російських відносин за весь період їх існування — з метою з’ясування, хто кому і скільки має сплатити. Чомусь мені здається, що цифри боргів були б іншими. Більш того, невідомо, чи Україна, чи РФ після цього залишиться боржником. Однак, навіть при визнанні боргових зобов’язань за нами, все рівно категорично не можна перераховувати гроші країні-агресору… А якщо РФ винна Україні? Хтось повірить, що Москва розрахується з нами грішми? Однозначно — ні, не розрахується… Отже, за всяких обставин, аби розвивати у майбутньому якесь співробітництво, передовсім потрібно провести інвентаризацію відносин між Україною і РФ.

«Акредитивна оплата» — один з варіантів вирішення газового питання

Аби показати себе перед світом відповідальним платником, Україні можна скористатись, наприклад, так званим акредитивним» платежем. У такому випадку покупець перераховує гроші нейтральному банку, якому довіряють обидві сторони, наприклад, якомусь швейцарському, а той у визначений термін перераховує кошти продавцеві — після виконання ним умови покупця. Такий варіант варто публічно запропонувати Москві, принаймні для того, щоб позитивно зарекомендувати себе у світі.

Безумовно, для реалізації цієї схеми має бути укладена відповідна тристороння угода. І умовою з нашого боку може бути лише одне — припинення агресії, яке передбачає вивід всіх військ, озброєнь, звільнення території, визнання обсягів завданих збитків тощо. Очевидно, що все це вимагає високопрофесійних міжнародних переговорів. Можна з впевненістю передбачити, що РФ буде надзвичайно складним переговорником і не захоче підписувати жодних угод. У цьому контексті потрібно було б апелювати до інших країн, зокрема до гарантів Будапештського меморандуму — США і насамперед Великої Британії, як до члена ЄС. Ці країни знають, як вплинути на РФ, зокрема, за допомогою санкцій.

Інформаційна робота за кордоном

Звичайно, будь-які механізми вдасться реалізувати лише у випадку, коли закордонні держави отримуватимуть інформацію не лише від своїх спецслужб. Інформування мають здійснювати насамперед українці. Причому, комунікацію потрібно направити як на представників влади, так і на суспільство. У демократичних державах думка суспільства у значній мірі визначає позицію влади. Можливо, в результаті проведення ефективної інформаційної кампанії, у деяких європейських країнах нарешті перестануть говорити про громадянську війну та зрозуміють, що Україна потерпає від зовнішньої агресії.

Ймовірно, і єврокомісар з питань енергетики став би на українську сторону у газових переговорах з РФ, якщо був би більш поінформований про Україну, в т ч. і про те, що Москва ще в 1992 році вкрала в українських громадян близько 140 мільярдів доларів США через Сбербанк СРСР. А сьогодні ситуація склалася по-іншому, на користь Москви, зокрема, тому, що тривалий час РФ вела і веде вигідну їй пропаганду за кордоном, не шкодуючи грошей. А ми завжди їм у цьому програвали і програємо — вміємо пишатися нашою «незалежністю і щирістю» та продовжуємо найгірші радянські традиції за кордоном, не переймаючись, інколи, знаннями місцевих мов.

Гроші за російський газ можна було використати на реформування української економіки

Навіть з поверхового аналізу випливає, що ні в якому випадку не можна було погоджуватися, а тим більше, сплачувати газові борги агресору в обсязі 3,1 млрд. доларів тепер та майже 800 млн. доларів США раніше. І НАК «Нафтогаз України» у цьому ланцюжку лише одна з українських інстанцій, причетних до фінансування російської агресії в Україні. Не є таємницею те, що на сьогодні у розпорядженні цієї компанії таких грошей немає — залишилися суцільні борги. Йдеться про гроші української держави. Навіть якщо зараз борги вдасться сплатити за рахунок кредитів МВФ, прийде час, коли їх повертатиме український народ.

Грубо кажучи, виходить, що українці самі фінансують вбивство своїх співвітчизників. Адже ніхто не може довести, що гроші, що застосовуються на сплачення боргу, не підуть на придбання зброї, ракет, танків… І хто в світі після цього мав би нас зрозуміти? Чому демократичний світ має терпіти збитки, вводячи санкції проти РФ, в той час, як ми самі фінансуємо агресію? Хто буде нам серйозно допомагати?

Краще було б ці мільярди за газ використати для фінансування початку системного реформування української економіки. Процес, який потрібно було розпочати ще з першого дня незалежності. Колись проекти таких реформ розробляла група патріотів на чолі з народним депутатом І.Р.Юхновським, ще у 1992 році. Йшлося про перепрофілювання технологічно застарілої економіки УРСР в економіку незалежної України.

4 млрд. доларів США цілком достатньо для того, щоб перепрофілювати майже півмільйона людей з виплатою компенсації (стипендії) за втрачене робоче місце протягом 0,5-2 років (у залежності від складності перепрофілювання) в розмірі середньої зарплати. А це щонайменше 15% всіх зайнятих в промисловості. І при цьому передбачається формування умов для серйозних інвестицій у створення і розвиток нових, сучасних, високотехнологічних виробництв — за прикладом багатьох держав.

Лише тоді нас зрозуміють, зокрема на Заході, де мають гроші і вміють їх рахувати. У такий спосіб можна утвердити свій імідж держави-реформатора, підкріпивши його конкретними діями, а не лише голослівними заявами і планами на майбутнє. Лише тоді можна сподіватися, що Україні допоможуть, в тому числі фінансово, країни Заходу і міжнародні організації. А так ми вибрали найпростіший варіант — просто позбулися грошей і «законсервували» ситуацію. А далі … якось буде. Так вже не вийде!