Москва фінансуватиме агресію проти України за наш рахунок

З українського боку у переговорах брали участь і представник держави Україна, і керівник компанії НАК «Нафтогаз України». Тож такими є і оцінки.

1. З точки зору компанії, домовленості можна вважати позитивом, оскільки вони розблоковують діяльність компанії на основному напрямку.

2. З точки зору держави, ці домовленості й підписані документи — капітуляція України.

Відповідно до Брюссельських домовленостей, Київ уже перерахував Москві 1,45 мільярда доларів США — як частину боргу за раніше імпортований російський природний газ. Загалом ще до кінця цього року Україна має заплатити 3,1 млрд. доларів.Таким чином і Україна, і “Нафтогаз” у черговий раз показують всьому світу, що Україна завжди дотримується міжнародного права, є надійним партнером.

Тож платимо агресору великі гроші та не претендуємо на загальноприйняту, зокрема в дипломатії, норму симетрії у відносинах, чим створюємо прецедент у всьому світі. Адже досі було відомо, що тільки сталінський СРСР і гітлерівська Німеччина у червні 1941-го року протягом кількох днів співпрацювали вже після нападу Гітлера на СРСР... Газові переговори фактично звелися до закупівлі у Росії газу для нашої держави. Мовляв, не вистачає газу для безпроблемного «проходження» опалювального сезону... При цьому ніхто не пояснив українському народу: ому і кому в Україні не вистачає газу? І чому обов'язково треба купувати російський газ?

Отже, чи варто зараз купувати в агресора газ?Найпростіше оперувати арифметичними підрахунками. Протягом року добуваємо понад 20 мільярдів кубометрів власного газу, до середини червня з Росії імпортували щонайменше 12, за реверсною схемою маємо отримати ще 3—4 мільярди. Загалом виходить, що 2014-го року Україна матиме щонайменше 37 мільярдів кубометрів газу. Порівнюючи з минулим роком (Україна спожила 2013-го 50,2 мільярда кубометрів газу; раніше — ще більше), нам не вистачає до обсягів споживання минулого року 12-13 мільярдів. Однак, цього року маємо спожити суттєво менше: через війну не працюють ряд підприємств, у дії режим економії, є тенденція до щорічного скорочення споживання тощо.

Загалом, кількість газу, якої бракуватиме Україні, оцінювалася різними цифрами — від 4 до 7 млрд. кубометрів. А нещодавно — 2—3 і навіть 1! Така «точність» підрахунків (від 1 до 7 мільярдів кубометрів!) вбиває навіть найбільших симпатиків України, зокрема в ЄС і США. Тому й не дивно, що ще з червня вони задаються питаннями: «Скільки ж газу вам потрібно? Невже у такій великій державі нема кому підрахувати точніше? Чого ви дотягнули дотепер, а не вирішували питання неросійського (наприклад, норвезького) газу раніше, коли планувалися обсяги видобування — хоча б із червня?». За такої поведінки Києва і таких «точних» оцінок не дивно, що 30 жовтня у Брюсселі представник ЄС фактично спостерігав за капітуляцією держави Україна у газовій сфері.

Але повернемося до газової арифметики. Із загального обсягу максимум 27 млрд. кубометрів газу прямо і опосередковано споживав народ. Очевидно, що цього року — суттєво менше. Решту, 23—25 млрд.кубометрів споживала промисловість. Цього року, знову ж таки через агресію РФ, вона споживає суттєво менше.

Було кілька варіантів вирішення газового питання. Зосередимося на трьох.

1-й варіант. Україна не купує більше газу в агресора; категорично відмовляється розглядати газ окремо від усіх інших відносин з РФ. Зокрема, від питання крадіжки Москвою в України у 1992-му році майже 140 мільярдів американських доларів; не визнає і не сплачує ніяких боргів; посилює режим економії газу. А 3,1 млрд. доларів США (що є нині майже 40 млрд. гривень!) витрачає на перекваліфікацію українських громадян, зайнятих на застарілих підприємствах здебільшого на Донбасі, та організацію діяльності солідних інвесторів. Очевидно, що цей варіант спрямований на розвиток, системне реформування і зміцнення Української держави.

2-й варіант. Україна розраховується з РФ за газові борги за так званою акредитивною схемою. Це коли покупець (в нашому випадку НАК “Нафтогаз України”) відразу після отримання порції газу перераховує гроші третій стороні (нейтральному банку, якому довіряє “Газпром”) з умовою, — а та переховує продавцеві (в даному випадку “Газпрому”) після виконання ним цієї умови. Очевидно, що нашою основною умовою могла б бути: «повністю вивести російські війська і припинити агресію проти України». Тоді ні РФ, ані світ не може до нас мати претензій (наприклад, на кшталт німецького кепкування “за отримане у м'ясника м'ясо треба платити”), оскільки ми ретельно розраховуємось за спожитий газ. А те, що Москва не отримує надходжень — сама винна — припиніть агресію.

3-й варіант. Україна погоджується вирвати питання газу з контексту всіх стосунків з РФ, мовчки визнає борг за газ, сплачує Росії 3,1 мільярда американських доларів так званого боргу, за що та може оплатити свої воєнні операції в Україні і таким чином забезпечити агресію і вбивства українських громадян. При цьому Києву відкриваються можливості купувати у Росії стільки газу, на скільки вистачає грошей, не переймаючись його економією.

Цей варіант, безумовно, є негативним для національних інтересів, згубним для України та її керівництва.

На жаль, було вибрано саме третій варіант. Росіяни вже порахували, що, крім 3,1 мільярда американських доларів, ще майже на 2 млрд. Україна закупить газу. Все це буде сплачено за рахунок зовнішніх запозичень (наприклад, у МВФ і ЄБРР) А потім наш народ (не чиновники!) буде розраховуватися з ними через бюджет.