Які «нові сенси» шукає влада у Музеї Соломії Крушельницької?

Не всі працівники Львівського музично-меморіального музею Соломії Крушельницької зустріли 152-гу річницю своєї патронеси у святковому настрої. У кулуарах музейники скаржаться, що з мерії все частіше лунають зауваження, що музей, мовляв, нерентабельний, тут мало відвідувачів, треба працювати так, щоб окуповувати себе… Але чи так багато музеїв є рентабельними?

Тривожні настрої у працівників музею з’явилися, відколи неспо­дівано звільнили молодого енер­гійного директора Михайла Кобрина. Це було у розпал літа — у липні. Мерія призначила нового керівника — Тараса Демка, — який де-юре є співдиректо­ром Органного залу. У Музеї Крушель­ницької він в. о. директора з правом підпису. Ніхто досі не може зрозуміти, чим не вгодив міськраді Михайло Ко­брин. Сама міськрада також нічого не пояснила…

Містом поповзли чутки, що Музей Крушельницької хочуть приєднати до Органного залу і тим самим, по суті, знищити його. А у нещодавно відселе­ній квартирі на третьому поверсі при­міщення, де міститься музей, мерія ні­бито хоче зробити апартаменти для віп-осіб. (У той час як музейники спо­дівалися, що у цьому приміщенні зро­блять центр для оцифрування музей­них фондів. Місця для цих матеріалів бракує…). Музейні фонди мерія буцім­то планує перенести у музичну школу № 1, що на вулиці Гнатюка.

Я поспілкувалася з Михайлом Ко­брином. Музейник, який зараз пра­цює головним хранителем фондів Львівської галереї мистецтв імені Бо­риса Возницького, був небагато­слівним. На запитання про причину звільнення відповів, що у мерії дали зрозуміти, нібито «його діяльність не відповідає баченню міськради…».

«Те, що Кобрин написав заяву і пі­шов, було для нас як грім серед ясного неба, — каже «ВЗ» Галина Тихобаєва, що від 1989-го до 2020 року була ди­ректоркою Музею, тепер заступниця директора. — Чотири роки був дирек­тором музею. Молодий, енергійний, з відповідною освітою. Почав робити проєкти за фінансування Українського культурного фонду — на десятки міль­йонів гривень. Це, зокрема, виставки «Соломія, браво!», «Ґранд-тур. Соло­мія Крушельницька: українська при­мадонна світових сцен». Цю виставку у 2023 році повезли в Італію, на фести­валь Пуччіні.

Тому закиди про «нерентабель­ність» не мають під собою підґрунтя.

Навіть коли почалася велика війна, у нас було чимало заходів. Суцільним потоком йшли переселенці. Багато відвідувачів було і у музеї Людкевича, який є нашим філіалом. У 2024-му ми більше заробляємо, ніж у 2023-му.

І раптом директор звільняється! Повернувся з курсів підвищення ква­ліфікації з Парижа, був на піднесенні, і ми дізнаємося, що написав заяву на звільнення за згодою сторін…

Відбулися збори колективу музею, результатом яких став відкритий лист, де наголошувалося, що треба провес­ти відкритий конкурс на посаду дирек­тора. З колективом зустрілася в. о. ди­ректора департаменту розвитку ЛМР Ірина Кулинич. Сказала, що «музею потрібен новий керівник, нові сенси».

Згодом нам представили в.о. ново­го директора — Тараса Демка. Чекали, що розповість про свої плани. Не до­чекались, натомість пролунали зна­йомі фрази про «нові сенси». Також просили пояснити чутки, що музей хо­чуть приєднати до Органного залу. До речі, ці чутки з’явилися ще до того, як до нас призначили пана Демка. На що пані Кулинич відповіла: «Це неможли­во, це різні установи».

З новим директором ми не спіл­куємося «наживо», лише через комп’ютерну програму. Зі мною, при­наймні, він не спілкувався. Змінилася атмосфера в музеї.

Пані Кулинич сказала, що пан Дем­ко «чудовий менеджер». Чому тоді у дивний спосіб відбувалося його при­значення? Адже він не є в штаті музею. На ФБ стало більше реклами наших заходів. Але треба мати, що піари­ти…".

— А як щодо чуток, що мерія бу­цімто хоче закрити музей? Що тут хочуть зробити апартаменти для віп-осіб? Фонди кудись перене­суть…

— Ці чутки постійно гуляють. Щодо відселеної квартири на третьому по­версі, то думали зробити там центр для оцифрування фондів. І тут дирек­тор каже, що там зроблять «громад­ський простір». У двох кімнатах вже зробили ремонт, є меблі. Разом із тим, квартира ще не переведена у нежит­ловий фонд. Тобто вона не для му­зею… Хтось говорив, буцімто вла­да сказала, що там мають бути якісь апартаменти для віп-осіб. Наприклад, коли приїжджають до Львова якісь ві­домі музиканти, композитори, будуть там жити.

«Музей має велику мережу вітчиз­няних та зарубіжних контактів, прияте­лів музею — і в Україні, і за кордоном, — розповіла «ВЗ» головна хранитель­ка фондів Музично-меморіально­го музею Соломії Крушельницької Ірина Криворучка. — Завдяки тому, як ми провадили нашу пошукову, промо­ційну, експозиційну й виставкову ро­боту до нас почали надходити багато приватних архівів з різних країн світу від родин відомих у світі українських музикантів, імена яких були заборо­нені в радянський час. Після набут­тя Україною Незалежності з’явилася можливість контактів із цими родина­ми. Наприклад, один із таких дуже сиг­нальних архівів, яким ми пишаємося, — перевезений зі Швеції особистий архів співака Модеста Менцинського, який передав його онук, Ганс Менцин­ський.

У зв’язку з поповненням наших фондів та постійним надходженням нових предметів збільшився обсяг ро­боти музею. Те, що опрацьовуємо, входить до складу фондової колек­ції музею й, відповідно, — до Держав­ного музейного фонду. Основна мі­сія музею — охороняти ці матеріали. Починаючи з 1995 року, держава не витратила жодної копійки на закупів­лю предметів у наші фонди. Усе, що до нас надходило, — тисячі різного роду раритетів: оригінальних фотографій, платівок, афіш, рукописів, нотографії, — подарунки. У нашій збірці є суперуні­кальні експонати, зокрема — патент на присудження Модесту Менцинському звання «Камерний співак». Менцин­ський став першим українцем, який отримав таке звання.

Міському управлінню культури весь час нагадували, що нам потрібні до­даткові площі, щоб можна було належ­но ці речі зберігати, популяризувати. Адже поруч з основним фондом у нас є великий депозитний фонд. Це речі, які поступово беремо на опрацюван­ня, після чого вони входять до основного фонду музею.

Маємо амбітне бажання у будин­ку, який належав колись Крушель­ницькій і де тепер розташований му­зей, створити Музей історії музичної культури Галичини. Ми б оповідали про інших наших зірок української й світової музичної культури — Модес­та Менцинського, Любку Колессу, Ми­хайла Голинського, Мирослава Скала-Старицького, Станіслава Людкевича, Василя Барвінського та інших.

Наш основний фонд має понад 26 тисяч одиниць. Окрім того, є понад 5 тисяч одиниць депозитного фонду, які чекають свого опрацювання. Через брак приміщення вони зберігаються повсюдно — у кімнаті наукових праців­ників, в бухгалтерії чи навіть у постійно діючій експозиції.

Зараз розробляється проєкт пошу­ку приміщень для перенесення з ме­тою зберігання й подальшого опрацю­вання матеріалів депозитного фонду. Напевно, тому поширилася чутка, що з музею хочуть забрати й перевезти предмети, що входять до складу осно­вного фонду. Хочу це спростувати. Якщо нам виділять достойне примі­щення, обладнане сигналізацією, охо­роною, можливостями опрацьовувати матеріали з депозиту, будемо раді. Ми написали проєкт поетапного перене­сення депозитного фонду у тимчасово пристосовані приміщення".

Новий керівник музею Тарас Дем­ко у розмові з журналісткою «ВЗ» спрос­тував чутки щодо «ліквідації» музею: «Це якась провокація. Докладу максимум зусиль, щоб ця інституція процвітала. Наприклад, нарешті в Музей Крушель­ницької можна буде придбати квитки онлайн, ми встановили термінал. Мені в музеї розповідали, що вони два роки не могли вирішити це питання.

Музей має у своєму розпоряджен­ні щойно придбану містом квартиру. Протягом багатьох років у нас про­блема: брак місця. Музей розрісся на 5−6 окремих фондів, не пов’язаних з Крушельницькою. Маємо потребу ці речі перемістити туди, де можна буде їх опрацювати. Але не йдеться про те, щоб основний чи навіть допоміжний фонд переміщати з музею".