«Сподіваюсь, що новий університет у Дрогобичі стане своєрідним соціокультурним центром, який поєднає переселенців зі сходу і місцевих мешканців»

Донедавна виш базувався у Луцьку. Але влітку цього року Міністерство освіти та науки України видало наказ про релокацію цього престижного навчального закладу до Дрогобича. Чому саме в місті Котермака вирішили «прописати» вуз? Із чим пов’язана нова релокація? Розмовляємо про це з ректором Донецького національного технічного університету Ярославом Ляшком.

Не лише виклики. І нові можливості…

— Наприкінці серпня ц.р. Міністерство освіти та науки України видало наказ про релокацію Донецького національного технічного університету до Дрогобича. «Розшифруйте» цей наказ. Що він означає для вашого вишу та Дрогобича?

— Для нас це, перш за все, нові можливості й нові виклики. Ми скучили за звичайною університетською роботою. Два з половиною роки наш університет працював на базі Луцького національного технічного університету, де ми мали 420 кв. м площ в одному з корпусів. Цього ледь вистачало, щоб забезпечити діяльність адміністративно-управлінського персоналу. З початком активних бойових дій на Покровському напрямку ми забезпечили евакуацію приблизно 80 тонн лабораторного обладнання, які зараз зберігаються у Києві, але не маємо можливості ним користуватись. Ще приблизно 15 тонн різноманітних матеріалів, інструментів встигли вивезти наприкінці серпня, і вони вже зберігаються у Дрогобичі. Тобто наша головна мета — розгорнути діяльність університету за усіма напрямами й «принести» вищу технічну освіту в регіон.

Що стосується Дрогобича, то, за словами міського голови Тараса Кучми, майбутнє міста вбачається у відновлені його промислового потенціалу, залученні інвестицій і розвитку нових виробництв. Наявність технічного університету в місті сприятиме цьому процесу. А ще, можливо, більше молоді захоче залишитися у своєму місті. Досвід показує, що лише невелика частина з тих, хто виїхав за кордон, в столицю чи обласний центр, повертаються до рідних міст. Ну, й нарешті, університет «принесе» з собою певну кількість робочих місць, і, звичайно, податків до місцевого бюджету.

Рівняння з багатьма невідомими

— Чому саме Дрогобич став «місцем» тимчасового базування вашого вишу? Що буде після Перемоги?

— Чому саме Дрогобич? Не секрет, що майже в кожному обласному центрі є технічний університет. Тому ми шукали місто, а точніше міську агломерацію з достатньо великою кількістю місцевого населення і великою кількістю переселенців, де такого університету немає. Крім цього, спеціальності університету повинні відповідати потребам регіону. Що буде після Перемоги? Я розумію підтекст вашого запитання, тому б ще додав одне слово — коли? На жаль, на це питання відповіді немає. У 2014 році в наказі про переміщення нашого університету з Донецька до Покровська було сказано, що «тимчасово здійснює свою діяльність»… Це «тимчасово» тривало вісім років, до наступного переміщення до Луцька, де ми перебували два з половиною роки. Загалом же наша «тимчасовість» вже понад десять років триває. Також хочу додати, що три навчальні корпуси університету в Покровську зруйновані і не підлягають відновленню. Також маємо інформацію про руйнування навчальних корпусів у Донецьку, скільки їх залишиться після звільнення також невідомо. Додайте до цього втрату житла, майна співробітниками університету, а деякі з них пройшли через це двічі… Тому це рівняння з багатьма невідомими. Звичайно, ми, як і всі люди, мріємо повернутися додому, але в будь-якому разі університет є державною установою, і де він має бути, вирішує Міністерство освіти й науки України.

Львів вже давно переріс регіональний статус

— На Львівщині функціонує свій Політехнічний університет. Має високий рейтинг, один із найкращих вишів в Україні. Чим Донецький вуз від Львівського відрізняється?

— Так, звичайно, я казав вже про це, що кожна область має свій технічний університет, а інколи і декілька. Річ в тому, що, на мій погляд, з втратою Донецька і Луганська, з веденням бойових дій навколо Харкова, Львів вже давно переріс регіональний статус, і не поступається столиці, а за кількістю студентів в цьому році вийшов на перше місце. Можливо, це також пов’язано з великою кількістю внутрішньопереміщених осіб на Львівщині, для яких ми хочемо стати частинкою рідного краю тут, на Галичині. Що стосується відмінностей між нами і Львівською політехнікою, то якщо відкинути умови, в яких ми працюємо і більшу кількість освітніх програм у Політехніці, їх не так багато. Це, напевно, різні освітні програми в межах спеціальностей, підходи до викладання дисциплін, обладнання, що при цьому використовується, якісь особливості організації навчального процесу, різні наукові школи.

У ідеалі за мрією потрібно «йти»

— Недавно у Дрогобичі відбувся організований вами «науковий пікнік», така собі презентація професій, які можна здобути у стінах нового навчального закладу. Деякі з них — специфічні. Це професії, високий попит на яких існує на сході України, там, де шахти працюють, корисні копалини видобувають, де, по суті, вся важка індустрія України «сконцентрована». Що повинні знати ті здобувачі вищої освіти, які своє майбутнє пов’язують із життям у західних регіонах країни?

— Проводячи наукові пікніки, ми не стільки презентуємо спеціальності університету, скільки намагаємося популяризувати технічну освіту і науку, що є частиною стратегії університету. Сьогодні університет не пропонує якихось специфічних спеціальностей, що мають суто регіональну прописку, опанувавши які, людина не зможе знайти застосування своїм навичкам у західних чи у будь-яких інших регіонах нашої країни.
Ще в 2014 році ми відмовились від підготовки металургів. Що стосується гірництва — то сьогодні це не тільки вугільні шахти, а й рудники, кар’єри, будівництво тунелів. І взагалі, в новому переліку напрямів підготовки, який набирає чинності в листопаді поточного року, змінено назву спеціальності на гірництво і нафтогазова інженерія. Тому, обираючи спеціальність в будь-якому університеті, людина в ідеалі повинна йти за мрією або хоча б уявляти себе в недалекому майбутньому, років через десять …

Головне — відновлення повноцінної діяльності

— Війна триває. Упродовж всього часу, скільки йдуть бойові дії, професорсько-викладацькому колективу, як і студентам вашого університету, довелось мати справу з постійними викликами. Що собі бажаєте, що для вас головне на новому місці?

— Головне для нас — відновлення повноцінної діяльності і подальший розвиток університету в місті Дрогобичі. Для цього ми і здійснюємо черговий переїзд. Дуже хотілося б, щоб всі процеси відбувалися швидко. Зараз нам вкрай потрібні приміщення для розгортання аудиторного фонду і лабораторного обладнання, і, звичайно, житло для співробітників університету і студентів, багато з яких ще знаходиться у Покровському районі, де відбуваються активні бойові дії. А до викликів ми вже звикли і просто сприймаємо їх як можливість, як шанс на оновлення і модернізацію. Це не просто слова, ми так живемо вже упродовж останніх десяти років.
Я також щиро сподіваюсь, що за короткий термін університет зможе стати невід’ємною частиною Дрогобицької громади, своєрідним соціокультурним центром, який поєднає переселенців зі сходу і місцевих мешканців.

Про кваліфікацію проросійських кадрів

— Як війна на кадровий потенціал вишу вплинула? Чи вдалося зберегти кістяк? Що можете сказати про тих висококласних спеціалістів, які залишились у Донецьку?

— Міністерство освіти і науки, НАЗЯВО виставляють жорсткі вимоги до кадрового потенціалу університетів і до їх спроможності здійснювати освітній процес за тією чи іншою спеціальністю. З цим питанням у нас все гаразд. Звичайно, що впродовж 10 років змінювалися обличчя, але це є природним явищем. Фахівці з декількох спеціальностей не перемістилися з університетом ще у 2014 році, і набір студентів за ними не здійснюється.

Стосовно колишніх співробітників університету, що залишилися в Донецьку нічого сказати не можу. Всі контакти були втрачені, а точніше не було бажання їх підтримувати. Врешті-решт, вони всі зайняли проросійську позицію. Хто відразу, хто трохи згодом. Тому їх кваліфікація зараз не має жодного значення, це не українські науковці.

Колись було 20 тис. студентів

— Колись у Донецькому технічному університеті 20 тис. студентів навчалось. А як тепер? Скільки здобувачів вищої освіти набрали? У яких корпусах та аудиторіях ці молоді люди навчатимуться?

-Так, колись було близько 20 тис. студентів. Це разом зі структурними підрозділами. На момент переміщення у 2014 в університеті було трохи понад 10 тисяч студентів. Переїхало до Покровська близько чотирьох тисяч, більша частина з них — це студенти випускних курсів, які мріяли отримати український диплом. Майже відразу відбувся великий випуск магістрів. Тобто фактично залишилося близько трьох тис. студентів. На сьогодні в нас 1200 студентів.

У Дрогобичі на початку плануємо орендувати приміщення колишнього архіву, там буде невеликий навчальний корпус, який необхідно привести до ладу до початку нового навчального року, а також приміщення в будівлі Дрогобицької податкової, де буде розміщений адміністративний персонал університету.