«Я залишилася у цій професії, бо вона дала мені успіх»

Мені завжди здавалося, що бути бібліотекарем, це не лише читати горе книжок, щоб бути у курсі останніх новинок, знати, що кому підказати чи порадити, а фактично жити у цьому книжковому морі. Щоб знати відповідь на кожне запитання, справді, треба багато читати. Але коли то все встигнути? Значить, постійно треба бути на роботі, ходити із закрученим хвостиком-«гулькою» на потилиці і сидіти в бібліотеці від ранку до вечора. Саме такий образ бібліотекаря залишився у більшості з нас ще зі шкільних чи студентських років. Але цей образ зуміла розвіяти жінка, залюблена у свою справу — директорка Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука Тетяна Пилипець.

І давно всі знають, що пані Тетяна — не лише директорка й організаторка письменницьких толок, читацьких фестивалів, конкурсів… З першого дня великої війни пані Тетяна не лише відчинила двері бібліотеки для тимчасових переселенців, а й перетворила бібліотеку на пункт спротиву і допомоги українцям. Тут з першого дня війни плели (і досі плетуть!) маскувальні сітки, а поміж цим проводять зустрічі з цивільними і військовими письменниками, юними читачами…

Тетяна Пилипець — не просто бібліотекар, яка постійно щось читає, це — жінка зі щедрою усмішкою, відкритим серцем, готова прийти на допомогу 25 годин на добу. І навіть у соцмережах Таня проілюструвала своє фото (а вона саме така і є — прикольна і весела) і підписала: «Щоб проілюструвати професійне свято, мені не потрібні безликі інтернет-листівки! Адже у цього свята є Я. З Днем бібліотек! Люблю вас, Книголюди!».

— Таню, як вдалося вам зламати той стереотип і показати, що бібліотекар — це, як «людина-оркестр», але серед книжок?

— Я у своїй професії залишилася собою, — каже Тетяна Пилипець. — А залишилася у цій професії, бо вона дала мені успіх. Для мене успіх складається зі самореалізації, бути на тому місці, де тобі кайфово, але також тут чималу роль відіграє і фінансова складова. Як не дивно, я зараз багато зустрічаюся зі студентами, багато говорю про те, що книги привели мене до фінансового успіху. А все через те, що я була начитана, я змогла створити івент-компанію, де я була однією із найбільш затребуваних ведучих. А чому я була затребувана? Бо у мене широкий словниковий запас, вмію легко підібрати потрібне слово, щоб у будь-якому товаристві бути своєю, бо я живу з багатьма сюжетами, у моїй голові роїться багато слів, тому мені легше заприятелювати з будь-якою компанією. Цьому я завдячую виключно книжкам. Отже, бути на своєму місці, бути самореалізованою і мати фінансовий зиск — ці три складові зійшлися у моїй професії. Тому я залишилася собою і залишилася у своїй професії.

— Тобто професію бібліотекаря ви обрали свідомо?

— Ні. Мені було чотири рочки, коли ми з приватного будинку перебралися у багатоповерхівку, у якій в цоколі була бібліотека, яку тоді й відкривали. Я маленькою дівчинкою тримала ножиці біля якогось чиновника, який мав перерізати червону стрічку, що свідчило — бібліотеку відкрито. Коли я увійшла туди, потрапила у казку, точніше у свою мрію. Я, нарешті, прийняла свій новий дім, бо там була бібліотека, а у цій бібліотеці — величезні акваріуми на пів стіни і море книжок. У чотири роки я вже читала, і могла елементарно читати дитячі книжки, які на той час були у страшному дефіциті. Батьки мені передплачували журнали «Малятко» і «Барвінок» українською мовою, але дитячі книги українською — й надалі залишалися дефіцитом. Я відчувала, що у мене нема стільки книг, скільки мені хочеться, і бібліотека стала вирішенням цієї проблеми. І я, як зайшла у свої чотири рочки, а це був 1979 рік, так і вийшла звідти у свої 39 років. Правда, вже тоді отримала посаду директора.

— Знайти людину на посаду бібліотекаря не так просто через малу зарплату. Як вам це вдається?

— За статистикою, професія бібліотекаря найменш оплачувана серед тих, яка вимагає спеціалізованої освіти. Це мінімальна ставка. Але якщо ти працюєш з книгами, ти постійно працюєш з кризовим менеджментом. Елітарне суспільство завжди цінуватиме книги і платитиме за них гроші. Я ж говорю про загальне розуміння механіки читання, бо завжди більше вболіваю за механіку читання, ніж за авторів. Бачу, що науковці відходять від того, що електронне читання — це читання. Я ж закликаю молодь читати у будь-якому форматі і будь-де та будь-коли, щоб не втрачати цього навику читання. Відповідно до цього пов’язаний кризовий менеджмент — проведення книжкових фестивалів, інших літературних цікавих подій. Я знаходжу різні цікаві «родзинки» для тих працівників, які підходять мені, щоб вони могли залишатися в команді. Це і робота за сумісництвом, у дистанційному режимі, це також робота позмінна, коли ти можеш вибрати собі для роботи зручні тобі години. Оскільки наша бібліотека працює без вихідних і без перерв, тому бібліотекар може поставити собі зімну тоді, коли йому зручно. А у вільний час вирішити повсякденні питання…

А тим часом…

Щиро вітаємо працівників бібліотек з професійним святом!