«Вибори під час війни — це не демократія. Не хотілося б, аби нас порівнювали із білоруссю лукашенка…»

Здається, вже всі у нас і за кордоном зрозуміли, що під час війни жодних плебісцитів, референдумів, виборів бути не може. Так підказують закон і звичайна логіка. З цього приводу раніше чітко висловлювалася і українська влада. Здається, на порушеній темі було поставлено крапку. Та ба, її вкотре підняли на щит. Американське видання The Economist написало, що президент України Володимир Зеленський розглядає можливість проведення президентських виборів у 2025 році і шукає можливостей для цього. Новина підігріла політичні пристрасті у нашій країні, породила багато запитань. Розібратися із цим ми попросили людину, яка на темі виборів, як мовиться, з’їла зуби. Йдеться про фахівця конституційного права, члена Центральної виборчої комісії України у 2004−2018 роках, заслуженого юриста Андрія Магеру.

В основі основ — цінності й процедури

— Для чого Володимиру Зе­ленському знадобилися ви­бори під час війни? Щоб під­твердити свою легітимність? Щоб зберегти владу?

— Дивно чути розмови про ви­бори. Слід пам’ятати одне: поки триватиме воєнний стан, жод­них виборів бути не може. Навіть якщо штучно припинити дію во­єнного стану, а обстріли з боку російських військ не припинять­ся, небезпека для українських громадян зберігатиметься, буде дуже проблематично запустити виборчий процес. Адже йдеться не про якісь механічні дії — виго­товити бюлетень, вкинути його, порахувати — йдеться про цін­ності. А вони включають принцип вільних виборів, можливість віль­но пересуватися країною, про­водити збори, мітинги, вибор­чу агітацію, діяльність політичних партій. Мають бути і рівні можли­вості для всіх кандидатів, не має бути «єдиного марафону». І, на­гадаю, такий виборчий процес згідно із законом повинен трива­ти 90 днів. Тобто має бути ство­рено повноцінні умови для вибо­рів.

Якщо не буде дотримано від­повідних цінностей і принципів, то говорити про легітимність цих виборів не доводиться. Інакше між нами і білоруссю лу­кашенка не буде жодної різниці.

— Раніше деякі поважні єв­ропейські інституції заявля­ли, що «заради дотримання демократії» треба постарати­ся провести такі вибори на­віть у час війни…

— Є такий вислів: собака свині — не товариш. У кожного свої ін­тереси. На Заході не пережива­ють того, що ми зараз, — інакше не виступали б з такими дивни­ми пропозиціями. Зрештою, там повинні пам’ятати приклади іс­торії: під час Другої світової у тій же Великій Британії ніхто жодних парламентських виборів не про­водив. Усі чекали на завершення війни. Такі вибори організували лише після капітуляції гітлерів­ців, а не до того.

Україна не повинна іти на по­воді чиїхось бажань, щось там проводити, називати це вибо­рами, — щоб потім ті ж країни умовного Третього світу чи Гло­бального півдня їх не визнали. Бо потім там скажуть: ви, пред­ставники західного світу, вима­гаєте від нас дотримання демо­кратичних цінностей, а в Україні як це відбувається?

Принципи для того і є прин­ципами, щоб їх дотримуватися, а не робити з них винятки.

Такі мінливі рейтинги…

— У липні цього року в інтерв’ю Бі-Бі-Сі наш прези­дент заявляв: якщо війна за­тягуватиметься, то потрібно буде шукати інструментів для проведення президентських виборів…

— Гадаю, на нього тиснуть. Ззовні, а, можливо, і в середи­ні країни. Але оскільки Володи­мир Зеленський закінчив юри­дичний факультет і, очевидно, проходив курс конституційного права, то повинен був би пари­рувати всі ці закиди. Якщо сам не пам’ятає основ цього права, то підказати могли б його рад­ники з юридичних питань, по­мічники, яких понабирали цілу купу…

Той же The Economist пише про значне падіння суспільної довіри до Зеленського: зараз начебто у нього рейтинг лише 45%, тоді як два роки тому було 80%… Можливо, вибори стали б для Зеленського способом збе­регти ці, порівняно високі відсо­тки, і, як наслідок, на цій хвилі продовжити свої повноваження ще на п’ять років?

— Цифри, які ви називали, — сума двох чисел. Перше — відсоток тих виборців, які без­умовно довіряють потенцій­ному кандидату, друге — це кількість виборців, які пере­важно довіряють йому. Тому ця сумована цифра підтримки є доволі умовною. 2013 року в Януковича теж був доволі ви­сокий рейтинг. Що було далі, ми всі добре пам’ятаємо…

— Щойно в Україні розпочнеться новий виборчий процес, і він триватиме 90 днів до дня голосування, ви побачите, що трапиться із цими відсотками, які Зеленський поки що має… Є тенденція до зменшення цього рейтингу. І чим далі, тим більше він падатиме.

Справа Зеленського — брати участь у виборах чи ні, але за та­кої тенденції він може не потра­пити навіть до другого туру. Для всіх його суперників найліниві­шим способом ведення перед­виборчої боротьби буде критика чинного президента. А критику­вати його є за що. До потенцій­них виборів з його нинішнього рейтингу залишиться мало що…

Ніхто нікого у президенти не тягнув…

— А можливо, всі оці роз­мови про вибори — це спо­сіб м’яко відійти від справ на тлі очевидної втоми? Зелен­ський виглядає роздрато­ваним, у нього є невдачі як у внутрішній, так і у зовнішній політиці…

— По-перше, ніхто Володими­ра Зеленського силою, на шнур­ку, на вибори у 2019 році не тяг­нув. Це було його особисте вільне рішення. Якщо ж ні — не­хай про це розповість…

Усі ми під час цієї війни вто­милися. Але якщо президент так втомився, що вже не може належним чином працювати, у Конституції передбачено відпо­відний механізм подальших дій у такому випадку. Згідно зі ст. 108 Основного Закону президент може подати заяву про відстав­ку, її мають оголосити на засідан­ні парламенту — і тоді обов’язки глави держави виконуватиме го­лова Верховної Ради.

— Чи може Зеленський іні­ціювати правки до Конститу­ції і змінити Основний Закон — щоб він передбачав вибо­ри президента у Верховній Раді? Як це є, скажімо, у де­яких країнах Євросоюзу (Гре­ція, Естонія, Латвія, Угорщи­на, Чехія, Мальта, Німеччина, Італія)?

— У більшості республік Єв­ропи президента все ж оби­рають на загальних виборах. Навіть у тих, які вважають пар­ламентськими, — зокрема, в Ав­стрії, Словаччині, Молдові, Ір­ландії, Ісландії.

Чи можлива в Україні ситуація, про яку ви кажете? Нага­даю: ініціювати зміни до Кон­ституції заборонено, поки триває воєнний стан. Як тіль­ки його дію припинять, відпо­відний законопроєкт може вне­сти або президент, або не менш як 150 народних депутатів. Далі цей законопроєкт повинен про­йти експертизу Конституційно­го Суду для отримання висновку на предмет відсутності пору­шення у ньому прав громадян. Якраз щодо цього маю сумні­ви. Бо спосіб перенесення ви­борів президента від народу до парламенту передбачає зву­ження виборчих прав громадян — вони не зможуть обирати гла­ву держави. Тобто не буде того, що сьогодні мають.

Навіть якщо Конституційний Суд дійде висновку, що у ново­му способі виборів президента немає жодних порушень вимог статей 157, 158 Основного За­кону (де йдеться про процеду­ри), то такий законопроєкт по­винен пройти голосування на двох парламентських сесіях. На першій його повинні підтримати щонайменше 226 народних де­путатів, а на наступній сесії для остаточного ухвалення відпо­відного законопроєкту потрібно буде знайти не менше 300 голо­сів.

Ще один момент. Не знаю жодної республіки, де прези­дента обирали б у парламенті чи за його участі, і глава держа­ви мав би такі широкі повнова­ження, якими на сьогодні воло­діє президент України.

Недостатньо змінити прави­ла обрання президента — треба у нього і забрати частину повно­важень. Бо тоді вони будуть не­збалансованими. Парламент­ська республіка не передбачає такого широкого спектру повно­важень президента, які є сьо­годні в Україні.

Троє виборів одним махом? Гріш ціна їм!

— Із появою статті в The Economist збіглося повідомлення, що ЦВК упорядковує виборчі дільниці. Це підси­лило чутки про наміри влади провести вибори під час війни?

— За законом Центральна ви­борча комісія має функцію роз­порядника Державного реє­стру виборців. На ЦВК лежить обов’язок періодично оновлюва­ти базу даних цього Реєстру. Для проведення будь-яких виборів у ЦВК має бути достовірна інфор­мація про стан виборчих діль­ниць, які, нагадаю, функціонують на постійній основі. За законом, виборча дільниця, в якій перебу­вають понад 2,5 тисячі виборців, не може існувати. Вона потре­бує «розукрупнення», утворен­ня нових дільниць. Особливо у тих місцевостях, де є багато вну­трішньо переміщених осіб. На­томість у прифронтових місцях, де різко зменшилася кількість виборців (для прикладу — у Хер­соні), немає потреби у багатьох маленьких дільницях, зайву їх кількість треба ліквідувати. На­водити лад у цих питаннях і по­винна ЦВК. Власне, так і робить. ЦВК дала місцевим органам вла­ди три місяці для того, щоб пода­ти потрібну інформацію.

— У бюджеті на 2025 рік ко­штів на проведення виборів не закладено. Це може свід­чити про те, що їх не плану­ють?

— Саме так. Зверніть ува­гу також на таке. За Конституці­єю, 2025-ий мав би бути роком проведення чергових місцевих виборів в Україні. Вони пови­нні були би відбутися в останню неділю жовтня наступного року. Дехто радить одночасно з міс­цевими провести протерміно­вані президентські, парламент­ські вибори. А також ще якийсь референдум. У цьому таїться ве­лика небезпека. Цього не мож­на робити! Бо виборчий процес буде зірвано. Бажання начеб­то благородне — мовляв, давай­те заощадимо кошти, одним ма­хом провівши кілька виборів. Але демократія дешевою не буває! Усе має відбуватися за певни­ми процедурами, певними прин­ципами. Якщо їх не дотримають, гріш ціна таким виборам.