«Чому потрібно будувати нові музеї?»
Про це йшлося на 104-й Оссолінській зустрічі у Львівській національній науковій бібліотеці України імені Василя Стефаника
З початку повномасштабного вторгнення в Україну російські агресори зруйнували понад 70 музеїв. І поки російська орда продовжує нищити все на своєму шляху, українці не лише намагаються зберегти життя, а й рятують музейні експонати, проводять концерти в укриттях, відкривають нові культурні та освітні установи…
Попри те, що дехто з українців переконаний, що «викидати» гроші на створення музеїв тоді, коли їх треба віддати на підтримку ЗСУ, музеї в Україні створюють, експонати шукають і розкладають на полички. Власне, саме таке важливе питання «Чому потрібно будувати нові музеї?» стояло на порядку денному 104-ї Оссолінської зустрічі, яку 11 вересня провели у Львівській національній бібліотеці України імені Василя Стефаника.
За словами директора наукової бібліотеки Василя Ферштея, акцент у цій зустрічі було поставлено не на словах «чи варто?», а саме «чому варто творити нові музеї?». До речі, такі ж дискусії точаться й у Польщі. Про це під час зустрічі розповів директор національного інституту імені Оссолінських у Вроцлаві Лукаш Камінський.
«Чому варто творити нові музеї?» на зустрічі розповіли генеральна директорка Національного музею Голодомору-геноциду, кандидат історичних наук Леся Гасиджак та директор Музею історії Польщі у Варшаві Роберт Костро. Музей історії Польщі у Варшаві - найбільший музей у Польщі та один з найбільших у Європі, що був відкритий рівно рік тому — у вересні 2023-го.
Леся Гасиджак розповіла про Музей Голодомору, його специфіку і напрям роботи.
— Музей Голодомору — це не просто музей, — сказала директорка на зустрічі. — Це особливе місце, яке розповідає і пояснює, що коріння нинішньої війни, яку десять років росія веде в Україні, лежить у початку XX століття, коли російські більшовики окупували Україну, створили маріонетковий уряд і маріонеткову республіку, потім перейшли Збруч і окупували всю Україну. Для чого? А все задля того, щоб не допустити створення сильної незалежної держави, не дозволити формування політичної української нації. Це також є метою війни, яку путін веде зараз. І те, що росія як правонаступниця радянського союзу не була покарана за вчинені злочини, те, що не відбувся міжнародний трибунал над комунізмом як ідеологією, — наслідком цього всього і є нинішня війна. І саме про це ми розповідаємо в нашому музеї.
За словами Лесі Гасиджак, музейна колекція за роки великої війни значно зросла.
— Люди усвідомили, що є важливим і цінним, зрозуміли, що деякі речі не треба зберігати вдома, а принести до музею. Бо історія Голодомору є такою, що артефакти — це особисті предмети одягу, прикраси або щось таке дуже важливе, що має свою історію, пов’язану з Голодомором.
Як приклад, пані Леся розповіла про коралове намисто, що є експонатом у музеї. Одного разу прийшла дівчинка з батьками і запитує: «А де то намисто, що ось тут лежало? Його вже нема?». Звісно, працівниця музею винесла намисто і показала гостям. Воно належало жінці, яка усе, що мала найцінніше, виміняла у час Голодомору на їжу. А коралі з весільного посагу залишила собі. І ці коралі тепер є у фондах Музею Голодомору.
То чи варто у час війни створювати музеї? Варто! Бо це свідчить про нашу силу і незламність!
P.S. Оссолінські зустрічі — серія лекцій, які проводять у рамках співпраці Національного інституту імені Оссолінських (Вроцлав, Польща) з Львівською національною науковою бібліотекою України імені Василя Стефаника. Відбуваються з 2006 року. На сьогодні проведено вже 104 Оссолінські зустрічі.
Підпис під фото: Зліва направо: генеральний директор Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника Василь Ферштей, директор національного інституту імені Оссолінських у Вроцлаві Лукаш Камінський, генеральна директорка музею Голодомору-геноциду у Києві Леся Гасиджак та директор Музею історії Польщі у Варшаві Роберт Костро.
