Середньовічна химерна «Космогонія» Луцька

Знайомство з Луцьком розпочалось з прогулянки по першій у місті замощеній каменем вулиці Лесі України. Пішохідна ділянка викладена технікою «шашка Терлінського», то бруківка нагадує медові соти.

Вулицю називають «стометрівкою», але насправді її протяжність — 750 метрів. Попри те, що це центральна частина міста, побачити тут щось особливе не вдасться. Типова піша вуличка з магазинами, їдкими вивісками, закладами харчування, назви яких відірвані від української реальності.

Туристичні цікавинки на вулиці обмежуються луцьким кликуном — Провідником. Це маленька скульптура символа міста, міського слуги, який оголошував («кликав») на вулицях накази короля чи розпорядження магістрату (міського уряду). Кликуни так полюбились містянам, що в Луцьку є офіційний День кликуна (6 березня), а по місту розміщенні 23 фігурки, 14 з яких — бронзові скульптури. Віднайти всіх можна за допомогою інтерактивної мапи, або ж на квест-екскурсії.

Також на розі Лесі Українки та Кривий Вал розташований камінь, на якому позначено межі міста. «Тут у 16−18 століттях проходила границя міста Луцька та стояла „Нова міська брама“ — північний в'їзд до міста, розміщений в його оборонних валах», — йдеться на табличці.

Наш маршрут полягав до Луцького замку, до якого навігатор нас скерував через… ринок. Тож дістались ми до візитівки Луцька під типові базарні розмови: «дівчата, беріть помідори» та «пані, пройдіться у тому взутті, подивитесь чи зручні».

Виконати туристичний чек-лист туриста

Вийшли до Замку ми напростець. І одразу зробили те, що робить тут кожен турист, — вийняти з гаманця 200-гривневу купюру, зігнити навпіл і сфотографувати так, щоб один фрагмент замку на фото фокусувався на грошах, а інший — на правдивій середньовічній фортеці. Якщо вірити у прикмети та легенди, тепер у мене будуть водитися гроші!

Не варто далеко ходити, щоб зробити ще дві речі з «туристичного списку» — фото біля в'їзної вежі Замку Любарта та приміряти корону. В цьому допоможе бронзовий кликун Стефан і потримає княжу прикрасу над головою.

«Лесин ясен» став музейним експонатом

Прогулявшись мурами замку, зайшовши до музею дзвонів та друкарства, ми вирушили вивчати місто. І одразу натрапили на табличку, яка інформує про ботанічну пам’ятку природи місцевого значення — 200 літній «Лесин ясен», найстаріше дерево міста.

Однак чотири роки тому стихія не пожаліла історії й повалила трухляве дерево. Нині пеньок ясена зберігається у Лесиній вітальні, у будинку, де свого часу жила відома поетеса, а в дитинстві проводила час біля дерева і, ймовірно, писала вірші.

У будинок до Косачів ми теж зайшли, там облаштовані дві кімнати з відтворенням тогочасного стилю в інтер'єрі.

Дім зазнавав перепланування, тож ці дві кімнати лише символічні. Та все ж за 30 гривень варто завітати в середину і трохи ближче познайомитись зі шляхетною родиною.

«Ні, це не Італія»

Будинок скульптора Голованя знаходиться на березі річки Стир і має вигляд мистецького вернісажу: подвір'я, стіни, дах будівлі прикрашають кам’яні скульптури. Їх тут понад 500, переважно вони на релігійні чи міфологічні мотиви, щоправда, побачити тут можна і кам’яного кликуна.

Можливо, саме через такий еклектичний стиль має у народі назву «Будинок з химерами».

Коли ми відкрили хвіртку на подвір'я на лавці у стилі Гауді сидів музикант і перебирав струни, а з будинку до нас вийшла пані Тамара, це дружина покійного архітектора. Попри те, що має не надто міцне здоров’я, провела нам екскурсію своїм знаменитим луцьким подвір'ям.

«Мене не раз питають, чи це все привезли з Італії, відповідаю: ні це папа (так покійного чоловіка називає пані Тамара, — авт.) сам зробив», — розповідає пані Тамара та показує на скульптуру, яка зображає мрію — будівництво майстерні.

Пані Тамара з любов’ю та гордістю розповідає про творчий доробок скульптора Голованя та наголошує, що чоловік «мав дві праві руки» і сам будував та оздоблював будинок. Допомагав йому, щоправда, син Микола. Однак він раптово помер, у пам’ять про нього скульптор збудував вівтар.

Скульптури архітектора часто відтворюють особисті переживання та історію, він зобразив свою маму, з якою розлучився в підлітковому віці, на даху будинку навіть встановив улюбленця родини — собаку Вуда, зображував і себе, то в ролі Атланта, який тримає Замок Любарта, а то й ставив себе біля Ісуса на барельєфах поблизу апостолів.

Будинок архітектора входить до списку місць, які варто побачити й віднайти скульптуру, яка припаде до душі. Пані Тамара про майбутнє будинку і розвитку його в більший туристичний простір поки не загадує. Чекає на перемогу, коли з фронту прийдуть давні друзі митця і, можливо, допоможуть впорядкувати мистецьку локацію.

Картина-рекордсмен

Як добре, що відвідини музею сучасного мистецтва ми перенесли на наступний день, бо тут норму у 10 тисяч кроків на день виконуєш за дві години.

Це найбільший музей сучасного мистецтва в Україні, заснував його волинянин Віктор Корсак. Колись тут розташувався картонно-руберойдовий завод, згодом на величезній площі облаштували торговий центр, а у 2018 році на 12 500 метрах квадратних (!) галерист розмістив музей, де представлено роботи понад 200 митців, більш як 800 артоб'єктів, 15 залів, окремий Художньо-меморіальний музей Миколи Кумановського з найбільшою колекцією його робіт.

А ще тут створили найбільшу картину у світі «Космогонія», площею 2000 кв.м.

Те, що це музей сучасного мистецтва, стає зрозуміло одразу при купівлі вхідного квитка. Його обираєш з-поміж декількох варіантів з зображеннями картин.

Можна взяти інтуїтивно, або за лінком пройти тест на визначення твого психотипу, а відтак зосередитись на спогляданні мистецьких об'єктів, рекомендованих до перегляду на звороті квитка.

Година часу, поки ми обійшли перший поверх музею, минула непомітно. Тут поринаєш у мистецький світ нонконформізму, посттоталітарного ренесансу чи роботи корифеїв львівського модернізму.

Хочеш ходи розглядай картини, бери участь у перформансі чи інсталяції, або — вміщуйся на зручному пуфі й відпочивай в мистецькій атмосфері.

На той момент я вже й так була здивована побаченим, та коли піднялась на третій поверх в окремий зал музей — завмерла. Тут на полотні у 2000 метрів квадратних український художник Петро Антип створив найбільшу картину в світі «Космогонія», назва проєкту має походження від грецьких слів «всесвіт» та «народження».

Від листопада 2022 року художник день за днем створював це творчий світ. За його робою могли спостерігати відвідувачі музею. І от після 2 років роботи — у цю суботу, 28 вересня, відбудеться офіційне відкриття артоб'єкта. Творці проєкту планують показати прем'єру імерсивної вистави «Космогонія» та зафіксувати Національний рекорд.

Однак і без офіційного відкриття тут вже було на що подивитись. Найперше — вражають масштаби й кількість фрагментів картини. До речі, що означає кожен можна почитати на зменшених зображенням.

Крім того, проєкт дуже мультимедійний. Хочеш дізнатись більше про ідею та реалізацію — заглядай в спеціальну будку і послухай інтерв'ю творців. Хочеш більше інтерактивності - завантаж на телефон додаток і розглядай об'єкти в 3D вигляді. А в будні доступна ще одна опція і, як розповіли в музеї, надто популярна — стеження за робітниками складу. Адже в приміщенні розташований пункт допомоги біженцям та склад торгівельних мереж.

Ще одна особливість, яку я раніше не бачила у музеї, самостійне створення гравюри: на дерев’яних столиках вирізьблене зображення (звісно частина картини «Космогонія»), ставиш зверху папір, малюєш відповідним кольором і забираєш додому готовий мистецький об'єкт.

До речі, про мистецькі об'єкти. Куртка та чобітки, в яких художник створював картину, також стали частиною інсталяції.

Виходячи з музею, варто заглянути до мистецької крамнички, де всі предмети: від рушників, хустинок до пазлів — зі зображенням картин з музею. Я на згадку придбала брошку з кібержінкою, яка читає книги… Мистецтво вміє передбачати майбутнє?