Мона Ліза усміхається не всім

Візитівкою Парижа є не лише Ейфелева вежа, а й Лувр — найзнаменитіший музей світу

Знамениту скляну піраміду одні ненавидять, а інші вважають одним із шедеврів Лувру.

Побувати у Франції і не відвідати Лувр неможливо. Його історія починає свій відлік ще з кінця ХІІ століття. Саме тоді на місці теперішнього Лувру звели замок-палац, який згодом і став музеєм. Дехто помиляється, коли уявляє Лувр як будівлю лише з картинами відомих художників усередині. Насправді, будівля від самого початку мала зберігати лише античні скульптури.

Лувр — найзнаменитіший і найбільший музей сві­ту. Датою офіційного від­криття вважають 10 серпня 1793 року. Таким, як ми бачимо Лувр сьогодні, він став наприкінці ХІХ століття. І таким був доти, поки у 1981 році французький пре­зидент Франсуа Міттеран під­писав наказ про створення «родзинки» Лувру, яку досі кри­тикують і через яку спереча­ються. Це — знаменита скляна піраміда. Вона повністю зібра­на зі скла, а її прототипом ста­ла знаменита піраміда Хеопса (Гіза, Єгипет). Вага скляної копії близько 180 тонн, висота — май­же 22 метри. Піраміда встанов­лена в оточенні невеликих фон­танів і трьох пірамідальних фігур меншого розміру, що виконують роль ілюмінації. Придумав ан­самбль Клод Енгл — американ­ський архітектор китайського походження. Будували піраміду чотири роки. Коли її встанови­ли, Париж «встав на вуха». Але сьогодні вже без скляної спору­ди, яка служить входом у Лувр (із касами), музей важко уявити.

За словами нашого гіда Іго­ря, говорити з парижанами про цю піраміду треба обережно. Якщо будете хвалити цей скля­ний витвір, про вас подумають, що не маєте смаку. Якщо кри­тикуватимете, зачепите націо­нальну гордість… Це, мабуть, єдина архітектурна будівля Лув­ру, яку відвідувачі музею мають можливість вивчити без поспіху, вистоюючи у шалених чергах. Нашій групі пощастило, бо, як і у Версаль, ми потрапили без чер­ги. Наш гід Ігор викупив квитки по 15 євро ще взимку, а у при­значений день і годину ми уві­йшли у музей.

Коли заходиш у святая свя­тих, важко не розгубитися від тієї величезної кількості експо­натів. Хоча більшість з нас була налаштована на три «родзинки» Лувру — побачити на власні очі Мону Лізу, Венеру Милоську та Ніку Самофракійську.

Ще до поїздки у Париж я неодноразово бачила на картинках Ніку Само­фракійську, яка вражає красою пропорцій. Але коли побачила цей витвір мистецтва на власні очі перед собою, не могла віді­йти, бо кам’яна фігура видаєть­ся живою… Чому Самофракій­ська? Крилата богиня перемоги увінчувала святилище грецько­го острова Самофракія, що в Егейському морі. Чудове, хоча й без голови і рук, зображення крилатої діви в одязі, що розві­вається і тріпотить на вітрі. Бо­гиня злетіла з небес прямісінько на ніс корабля і стала постамен­том для величної статуї.

Ніка Самофра-кійська – крилата богиня перемоги.

Ще один шедевр, біля яко­го море народу, що й сфотогра­фувати неможливо, — Венера Милоська. Це найзнаменитіше зображення античної богині ко­хання у світі. Її 1820 року знайшли на острові Милос, тож звідси її назва. Тривалий час її вважали шедевром епохи розквіту дав­ньогрецького мистецтва, що вці­ліла дивом, і умовно визначили її вік — V століття до н. е. Пізніше спеціалісти встановили їй менш поважний вік. Однак, дещо втра­тивши прихильність критиків, богиня кохання не втратила лю­бові туристів.

Венера Милоська – найзнаменитіше зображення античної богині кохання у світі

Ну і, нарешті, Мона Ліза ве­ликого Леонардо да Вінчі. Най­загадковіший і найпопулярні­ший твір мистецтва у світі, що приваблює туристів завжди. За словами Ігоря, сюди тягнулася вервиця туристів з усього сві­ту навіть у той час, коли Мона Ліза… з Лувру зникла. Після ви­крадення шедевру у 1911 році співробітники музею, дивую­чись, відзначали, що місце, де висіло поцуплене полотно, ста­ло ще більш привабливим для глядачів, ніж сама картина генія епохи Відродження…

Розміри Джоконди – лише 53 на 76 сантиметрів, та й портрет загалом виглядає доволі темним... Зате славу має світову

У мезей знаменита кар­тина повернулася через три роки, і досі користу­ється шаленою популярністю. Якщо до інших картин можна пі­дійти дуже близько, то Джокон­да відгороджена червоною ве­люровою стрічкою, а біля самої картини стоять працівники Лув­ру. Фотографувати можна, але щоб «пробитися» до тієї стріч­ки, треба вистояти шалену чер­гу. Пан Ігор дав нам багато часу, щоб ми мали можливість насо­лодитися шедевром. Дехто з на­шої групи взагалі втратив відчут­тя часу, стоячи перед нею. Хоча кажуть, на декого картина взага­лі не справляє ніякого враження. Розміри Джоконди — лише 53 на 76 сантиметрів, та й портрет за­галом виглядає доволі темним…

Традиційно прийнято вважа­ти, що Мона Ліза — зображення якоїсь флорентійської пані. Але це не заважає з’являтися новим версіям стосовно особистості намальованої жінки. Дехто пе­реконує, що це взагалі не жін­ка. З’являються і нові сенсаційні «розгадки» таємниці її усмішки. Комусь вона усміхається, а хтось цієї усмішки взагалі не ба­чить… Ще за однією з версій, жінка на портреті Леонардо да Вінчі була дружиною Франческо дель Джоконда. Саме завдяки цьому італійці, а разом з ними і французи почали називати кар­тину «Джоконда». Але ніхто і досі не впевнений, що на полотні саме Мона Ліза Джоконда…

Ще одне свідчення зберегло­ся від секретаря кардинала Лу­їса Арагонського — останньої людини, яка зустрічалася з Леонардо да Вінчі у Франції, де ху­дожник провів свої останні роки життя при дворі монарха Фран­циска І. Начебто Леонардо по­казав кардиналові кілька кар­тин, які привіз зі собою з Італії. У тому числі й «портрет флорен­тійської жінки, написаної з нату­ри».

Таке враження, що всесвітня слава полотна пояснюється не його художніми достоїнствами, а суперечками і таємницями, які супроводжували і супрово­джують картину досі. Портрето­ві навіть приписують чудодійну силу, яку вона має на осіб чо­ловічої статі. Свого часу Мона Ліза так сподобалася Наполео­ну Бонапарту, що він перевіз її з Лувру у палац Тюїльрі і повісив у своїй спальні.

У Луврі можна побачити не лише картини і скульптури, а й коштовності та предмети побу­ту представників різних культур. Загальна площа музею — понад 160 тисяч квадратних метрів, на експонати припадає близько 60 тисяч «квадратів». Тому, якщо захочете насолодитися шедев­рами світового мистецтва, має­те розуміти, що за день побачи­ти усі експонати нереально.

Фото авторки

Париж, Франція

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за органі­зацію цікавої подорожі.