«Те, що глядач побачить на екрані — і є написаний, але спалений роман Хвильового»

У Львові презентували новий український фільм «Будинок „Слово“. Нескінчений роман». На екрані глядач побачить історію письменників і поетів «розстріляного відродження». Режисер цієї фантастичної стрічки — Тарас Томенко. Історія заснована на реальних подіях.

У 1927 році, за наказом сталіна, у Харкові збудували кооперативний будинок «Слово». Найвидатніших українських письменників заселяють у комфортні квартири. Ведеться тотальний контроль (у стінах квартир вмонтована «прослушка»). Бачимо як комуністичний «рай» перетворюється на … комуністичне пекло. Такий будинок — пастка… Хто з письменників та поетів не схиляється до співпраці, сталінський режим, знищує. «Чтобы вас публиковали, нужно писать полезные для совэтского человека произведения», — таким був їхній меседж.

Журналістка «ВЗ» побувала на презентації фільму.

В одному з інтерв'ю режисер стрічки Тарас Томенко сказав, що хоче, аби люди виходили після перегляду цього фільму з відчуттям, що щось в них змінилося. Думаю, що режисер досягнув цієї мети. Фільм направду спонукає замислитись над багатьма речами. Головний герой цієї стрічки — Микола Хвильовий, якого зіграв актор В’ячеслав Довженко. Здається, за грою актора можна спостерігати вічно.

Ось що розповів Тарас Томенко під час презентації:

— 13 травня 1933 р. Микола Хвильовий перед тим, як пустити собі кулю в скроню, написав своїй падчерці: «Золотий мій любисток… Пробач мене, моя голубка сизокрила, за все. Свій нескінчений роман, між іншим, вчора я спалив не тому, що не хотів, щоб він був надрукований, а тому, що треба було себе переконати. Знищив, значить уже все. Знайшов у собі силу волі, зробити те, що сьогодні роблю. Прощавай, мій золотий Любисток…».

Постріл Хвильового у скроню — це був виклик системі. Це була його боротьба з системою! Коли Микола Хвильовий поїхав з Аркадієм Любченком у села, і на власні очі побачив, які масштаби Голодомору, який творить радянська імперія, не витримав цього…

Зі мною сьогодні — Ніна Набока, — геніальна актриса. Роль, яку вона зіграла, це роль тьоті Варі. Це людина, яка працювала офіціанткою на кухні Будинку «Слово». Її роль — втілення української народної боротьби, українського спротиву і українського народу.

Сама акторка Ніна Набока зауважила:

— Звертаюсь до молоді — і сьогодні, і завтра треба дивитися цей фільм, ви повинні знати нашу історію! Щоб розуміти, з якою страшною системою ми зараз воюємо. Ця війна не у 2014 році почалася, і не у 2022, вона віками у нас йде!

А ця проста жінка з села не побоялася піти проти системи. Вона — прототип нашого народу, нашої нескореності! Всі перелякалися, а ця жінка не перелякалася. Вона подумала, що потрібно хоч щось зробити, і вона його (Володимира Акімова. — Авт.) отруїла, знаючи, що від енкаведістської машини нікуди не заховаєшся. О, це я грала таку жінку, я дуже горджуся цією роллю. Отруїла одного гада і вже легше!

У фільмі багато деталей, які продумані до дрібниць. На початку бачимо у їдальні портрет Шевченка, потім — портрет сталіна… Напис на машині «хліб» змінюється на «хлєб». Режисер поділився цікавою деталлю: актор Геннадій Попенко, який грав поета Михайля Семенка, був вбраний у метелик самого Семенка.

Чи справді те, що глядач побачив на екрані — і є написаний, але спалений роман Хвильового?

— Так, — відповів режисер. — Тому фільм і називається «Будинок «Слово». Нескінчений роман «. Це було написано і у передсмертній записці Хвильового. Ми знаємо, що першу частину роману «Вальдшнепи» було вилучено з тиражу і знищено. А другу частину Хвильовий спалює. Що саме було у другій частині «Вальдшнепів» ми не знаємо… Так само ми достеменно не знаємо, чи є Акімов персонажем з цього роману, над яким Хвильовий, як автор, втрачає владу.

У Хвильового в новелі «Арабески» є цитата: «Коли я наливаюся безкінечною мукою, тоді я молю Боженьку, щоб він зробив мене генієм, щоб відчувати, як хрустить кришталь на розі, там, де висять японські ліхтарики»… Це його молитва до Бога. А друга цитата в «Арабесках»: «Я, як поет, пізнав маленького сірого чортика». Ці дві субстанції Хвильового «Боженька, який зробив його Генієм» і «сіренький маленький чортик», який потім виростає в «Арабесках» до великого крамара — світового Зла, о, це і є розвиток персонажа Акімова. Тому що Акімов — це і є той чортик з табакерки, який вистрибнув з роману Хвильового, і набрав величезної сили. Щоби, власне, протистояти цьому Злу, єдиний вихід для Хвильового — вбити себе, коли він побачив, що не може знищити свого літературного персонажа. Для мене це було поясненням, чому Хвильовий зробив цей крок.

Як обирали акторів під час кастингу?

До речі, спостережливий глядач зауважив, що Акімов схожий на путлера. Роль Володимира Акімова зіграв актор Дмитро Олійник.

— Діма Олійник прийшов пробуватися на роль Петрицького, це була невелика роль, — каже режисер. — А вийшов з головною роллю Акімова. Є його зовнішність, але він у першу чергу бездоганно зіграв цього путіна, цю моль, яка виростає до цієї величезної субстанції.

Сотні тисяч людей приходили на кастинг. Були кінопроби, проби в гримі. Вибрали тих людей, які фізичною статурою більше схожі до героїв. А саме головне, звертали увагу на те, щоб у них була внутрішня гармонія з тим поетом чи письменником. Роль Сосюри, наприклад, зіграв театральний режисер Андрій Май. Мерера — театральний режисер Юрій Одинокий.

Чому фільм чорно-білий?

— Ми так вирішили з оператором, це була така концепція. Продюсерська група не хотіла, щоб так було, — зауважив режисер. — Вони казали, що чорно-білий фільм не буде цікавий. У нас були дуже серйозні конфлікти з цього приводу.

Мені, до речі, сподобалося те, що фільм чорно-білий. Спостережливий глядач побачить, що один кадр у фільмі — кольоровий.