«Та як на світі без боргів прожить?»

Це не перше повідомлення про участь Китаю у війні на боці росії. 12 квітня цього року поважна британська газета «Файненшл таймс» з посиланням на американських високопосадовців писала: «90% мікросхем імпортованих росією з Китаю у 2023 році були в російських танках, ракетах та літаках. Також Китай допомагає росії покращувати супутникові можливості, а також інші можливості у космічому просторі. А також надає космічні зображення, (щоби точніше наносити удари по ЗСУ)».

Ну, просто викапаний неуперджений прибічник миру! Китай, щоправда, і надалі стверджує, що не постачає зброї воюючим сторонам.
Ця війна, яка почалася у лютому 2022 року як російська агресія проти України, поступово «збагатилася» новим гравцем. Допомога, яку Китай надає росії перетворила її на першу війну, яку Китай, за допомогою росії, веде з країнами НАТО, що захищають Україну.

Країни, у яких відсутня свобода слова, свобода зборів, свобода політичних партій і де влада впевнена, що вона може відкупити право свободи у своїх громадян у обмін на сочевичну юшку, має викликати не тільки «глибоке занепокоєння», але й стійке бажання припинити усі економічні зв’язки з цими країнами, щоби зараза несвободи не перекинулася на вільні країни.

Крім того, ці дві авторитарні країни — Китай та росія — виконують щодо ринкових економік паразитарну функцію. Вони використовують монополію влади, щоби створити за допомогою субсидій або інших волюнтаристських витівок монополію на товари, або послуги у цілих галузях. І отримують надприбутки від експорту продукції на західні ринки.

Трохи пізніше, ці доходи від монополії вони використовують для знищення тих самих західних демократій, за рахунок яких вони і збагатилися.
На прикладі росії це довести нескладно. Завдяки доходам від експорту нафти та газу на європейському ринку, кремль почав скуповувати європейських політиків, зокрема німецьких, щоби ще збільшити своє монопольне становище на європейському ринку газу.

Не спішно, але невпинно росія витісняла Норвегію з ринку трубного газу у Європі.

Коли ж частка росії на європейському ринку газу сягнула 42%, кремль вирішив: Європа настільки від нього залежна, що не наважиться стати на захист України у разі порушення росією міжнародного права і загарбання українських територій.

Втім, росія прорахувалася, бо європейські країни стали на захист України у лютому 2022 року. Тоді росія влаштувала «газовий шок» раптовим припиненням поставок газу до Європи. Ціна на газ виросла у 10 разів.

Але Європа вже з цим впоралася і зробила висновки. Частка російського газу у Європі у найближче десятиліття не буде перебільшувати 15%. Тому і не буде газових шоків у Європі. А надлишки газу росія змушена буде продавати до Китаю зі значною знижкою.

Шкідливі наміри Китаю доводити значно складніше. Він давно перетворився на «найбільшу фабрику світу». Цьому сприяли декілька чинників. Очевидною перевагою Китаю є дешева робоча сила завдяки нескінченному потоку сільського населення до великих міст, де розташоване виробництво.

Середня заробітна плата на 2024 рік становила 380 доларів на місяць, хоча у великих містах вона може бути у 2−3 рази більшою. Але дешева і нескінченна робоча сила є не єдиною перевагою Китаю. Країна давно є орієнтованою на експорт товарів, і для цього влада використовує два важелі. Першим є експортні субсидії, а другим — утримування місцевої валюти на заниженому рівні щодо долара та євро, а це дає перевагу китайським експортерам.

Слід, щоправда, зазничити, що у китайських виробників є і такі чесноти, які європейським та американським виробникам слід уважно вивчати. Це, у першу чергу, швидке створення виробничих ланцюжків, які роблять Китай привабливим для західних виробників, що завжди шукають як зменшити виробничі витрати при виробництві товарів. І це є важливим чинником, що спонукає західні компанії переносити виробництво до Китаю.

Європейський та американський ринки мають для китайських експортерів та економіки Китаю у цілому вирішальне значення. У 2023 році Китай продав до ЄС товарів на суму 515 мільярдів євро, а ЄС продав до Китаю на суму 224 мільярда. Отже, Китай заробив на найбільшому ринку, яким є для нього ЄС, чистими 291 мільярд євро.

США є другим за обсягом ринком для Китаю. У 2023 році Китай продав до США товарів на 427 мільярдів доларів, а купив на 147 мільярдів. Позитивний баланс склав 279 мільярдів доларів. Отже, чистий прибуток з цих двох ринків становив для Китаю понад 500 мільярдів доларів у 2023 році.

В цілому, торгівля Китаю з двома партнерами — ЄС та США — становить 35% всого експорту Китаю.

Для росії Китай став основним постачальником товарів після введення санкцій: у 2023 році майже 40% усього імпорту росії припадало на Китай. Експорт росії до Китаю становить 21% від усього її експорту. Втім, основний експортний товар росії - нафта — досягла 40% від всього російського експорту нафти. Оскільки китайські споживчі товари замістили західні і є значно дешевшими від них, то перехід на «імпортозаміщення» відбувся
«переможно» для купівельної спроможності пересічних росіян.

Але зараз тягар війни почне швидко відбиватися на кишенях росіян, бо замістити китайські товари ще більш дешевими неможливо.
Це розуміє і пітерська шпана, що засіла у кремлі. Тому вони і зроблять усе можливе, щоби наступних президентських виборів у росії взагалі не було. Бо тотальне невдоволення пересічних росіян не дасть змоги провладному кандидату перемогти навіть і зі значними маніпуляціями з підрахунком голосів.

Суть фінансової проблеми розвинутих країн.

Майже всі війни нового часу — громадянські та міждержавні, починалися через неспроможність урядів сплачувати борги. Борги виникають з різних причин. Наприклад, землетруси, цунамі, лісові пожежі, епідемії та інші катаклізми природи потребують кредитних коштів для швидкого відновлення пошкодженого майна та створення робочих місць. Такі борги, зазвичай, не створюють великих фінансових криз, або не накопичуються з дня на день.

А от борги, які нагромаджуються через звичайну господарську діяльність, мають тенденцію до збільшення на постійній основі. Таке накопичення боргів з стародавніх часів призводило до громадянських війн або війн між державами. Наприклад, глава сенатської партії (назвемо її Республіканською) Луцій Сулла переміг лідера Демократичної партії Гая Марія. Суперник Сулли загинув, його майно та майно його прихильників було конфісковане та передане переможцям, які розрахувалися цим майном з боргами. На короткий час це полагодило проблему боргів, але вони знову почали накопичуватися у суспільстві. Незабаром почалася нова громадянська війна, у якій лідер Демократичної партії Гай Юлій Цезар переміг лідера Республіканської партії Гнея Помпея.

Цезар вирішив бути більш далекоглядним, ніж Сулла, і не став вбивати членів переможеної партії. Він не тільки залишив їм громадянські права та майно, а навіть долучив їх до роздачі дохідних державних посад.

Це скінчилося погано і для Цезаря, і для держави, бо невдоволені переможці, які розраховували на більші винагороди, об'єдналися з переможеними, які теж були невдоволеними, бо проблема боргів не була вирішена. Вони вбили Цезаря і самі загинули у громадянській війні, що розпочалася невдовзі.

А Цезар якраз збирався на війну з багатою Парфією, з якої планував привезти достатньо трофеїв, щоби покрити усі борги держави та приватних осіб. Тобто зовнішньою війною він хотів вирішити проблему боргів.

Ці події відбувалося понад 2000 років, тому і показують нам, що в ті часи боргові кризи вирішувалися або громадянськими війнами, або війнами між державами.

Хоча з часів Сулли та Цезаря багато води витекло, борги у людскому суспільстві продовжують накопичуватися, і неспроможність дати собі раду з боргами призводить до нових громадянських воєн, а також воєн між державами. Переможці захоплюють майно переможених, сплачують борги, і це на деякий час призводить до мирного існування. Аж поки нові борги не накопичуються знову.

Перша та друга Світові війни мали безпосереднє відношення до боргів європейських держав. Перша Світова війна скінчилася підписанням Паризької угоди 1919 року. Ця угода була настільки важким та несправедливим тягарем для переможеної Німеччини, що Друга світова війна постала тільки питанням часу. Світова економічна криза 1929−1933 років лише прискорила війну, а також і привела до влади у Німеччині нацистів.

Історики чомусь не зауважують, що непосильний тягар, покладений урядом Франції на Німеччину у 1919 році у Парижі, був спровокований діями росії.

У лютому 1918 року, більшовики, які прийшли до влади, відмовилися сплачувати зовнішній борг. А основним кредитором росії була легковажна Франція, яка ще з часів Олександра Третього щедро кредитувала росію. І уряд Франції, і приватні особи з радістю купували російські облігації, аж поки не почули від пана Леніна, що росія не має наміру повертати борги. Знесилена війною Франція не мала змоги надіслати у росію армію, щоби вибивати борги, бо росія була далеко. Тому усю лють вони скерували на сусідню Німеччину, чия армія вже погодилася скласти зброю. Її змусили платити, у тому числі і російські борги. Тож головним поштовхом для Другої Світової війни була росія, яка відмовилася сплачувати свої борги у лютому 1918 року.

Тому відоме прислів'я французького поліцая: Шукайте жінку слід замінити на більш вірогідне Шукайте росіянина, коли йдеться про фінансові кризи через неповернення боргів.

Угода 1945 року, що поклала край Другій світовій війні, виявилася значно пільговішою для Німеччини, ніж Паризька мирна угода 1919 року. Трохи пізніше, план Маршала, створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (яке передувало створенню Спільного ринку Європи), а також і подальше списання боргів з Німеччини у 1953 році, сприяли швидкому відновленню країни і перетворили її на потужного та мирного економічного гіганта.

Світова економічна криза 1929−1933 років сприяла виділенню макроекономіки у окрему науку і сприяла наданню Центральному банку (або по Нацбанку) тих повноважень, якими він наділений і в наш час.

Тому інколи жартують, що після винаходу колеса, винахід Центрального банку був найзначущою знахідкою людства. Центральний банк сповільняє перехід від накопиченних боргів до війн, завдяки різним фінансовим маніпуляціям.

У 1913 році у США було створено Нацбанк США, який має назву Федеральної резервної системи. Його початкові повноваження були невеликими, але згодом він перетворився на потужного регулятора всього економічного циклу ринкової економіки США. І не тільки США, а й усього світу, оскільки потоки товарів та послуг від національних виробників вже давно перетнули національні кордони.

Нацбанк США має два основні мандати: перший — тримати під контролем збільшення цін, тобто інфляцію; другий — не допускати високий рівень безробіття.

Для здійснення цих повноважень використовується один і той самий інструмент: підвищення або зниження процентної ставки по кредитах. Коли інфляція йде до гори, слід збільшувати процентну ставку, бо тоді людям кредити обходяться дорожче, і вони менш налаштовані брати кредити для придбання товарів. Це зменшує попит. А коли зменшується попит, то і зменшуються ціни.

А от щоби зменшувати безробіття, слід, навпаки, зменшувати процентну ставку, щоби виробникам товарів було дешевше відкривати нове виробництво і збільшувати випуск товарів. Це призводить до відкриття нових робочих місць і зменшує безробіття.

Отже, Нацбанк затиснутий між двома протилежними бажаннями: збільшити процентну ставку щоби вгамувати інфляцію і зменшити процентну ставку, щоби зменшити безробіття. Розумний компроміс між цими бажаннями є скоріше не наукою, а мистецтвом.

Оскільки наше життя знаходиться у постійному русі, а ми схильні змінювати нашу поведінку, щоби пристосовуватися до нових обставин, то Нацбанк змушений враховувати цю динаміку людської поведінки.

Тому врешті-решт Нацбанк дійшов думки про інфляційне таргетування, щоби зробити зміни у нашій поведінці більш передбачуваними. Якщо ви знаєте, що ціни у найближчий рік зміняться не більше, ніж на 2%, то ви більш впевнені у майбутньому і більш схильні до витрат. А коли ви не впевнені у майбутньому, то більш схильні до заощаджень на «чорний день».

Тому Нацбанк оголошує нам всім, що його метою у найближчий рік буде підтримка інфляції на рівні, який не перевищує, скажімо, 2−3% на рік. Це і назвали таким зарозумілим словосполученням — інфляційне таргетування. І це зараз таке порозуміння між найбільшими нацбанками світу, що саме інфляційне таргетування і повинно бути основним принципом регулювання економіки.

Основною проблемою усіх, навіть успішних, економік — залишаються борги урядів. Вони накопичувалися у США, ЄС, Японії, Великій Британії і навіть у Китаї. З часом вони накопичуються у всіх.

Бенджамін Франклін, який не був президентом США, але обличчя якого всім знайоме завдяки стодоларовій купюрі, казав: «Є тільки дві певні
речі у нашому житті: це смерть та податки». Але коли йдеться про уряди, слід зауважити, що певними є ще й борги.

Це відбувається тому, що жодний уряд ще не прислухався до поради того ж самого Бенджаміна Франкліна: «Витрачай менше, ніж заробляєш — от і увесь філософський камінь».

Уряди не можуть прислухатися до цієї поради. Бо з точки зору окремої людини — борг є тягарем, якого бажано позбутися. А з точки зору економіки — борг одного суб'єкта, це власність іншого, який є кредитором. Якщо всі люди будуть ощадливими і будуть витрачати тільки частину свого заробітку, а решту ховати у матрац на «чорний день», то загальний попит на товари буде меншим, ніж у тому випадку, коли люди витрачають увесь заробіток. Якщо буде менший попит, то буде й менше вироблено товарів у суспільстві. Це означає, що і робочих місць буде менше.

Через фінансову кризу 2008 року, а потім через ковід у 2020 році, уряди майже усіх розвинутих країн узяли на себе значні боргові зобов’язання. Через це і виникла сьогоднішня проблема боргів, яку надзвичайно важко вирішити.

За внесок росії у світовий хаос у 2008 році вона має понести покарання відстороненням від торгівлі на ринках США та Європи. Тоді, у 2008, росія намовляла Китай завалити долар продажем американських боргових зобов’язань. Китай з цим не погодився, бо, на відміну від росії, добряче заробляв на американському ринку і не міг собі дозволити втратити цей ринок.

Через це США не слід перейматися питанням, чи стане росія повним сировинним придатком Китаю. Хай 90% свого експорту нафти та газу відправляє до Китаю.

Китай, росія, Іран, Північна Корея та Білорусь — це нова вісь зла, яка не дозволить вільному світові вирішити поточну боргову проблему мирним шляхом. Тому всім їм слід заборонити вхід на ринки ЄС та США.

Ємність ринку ЄС та США є найсильнішим аргументом вільного світу у дипломатичних відносинах з тоталітарними та авторитарними режимами. Загроза заборони входу на ці ринки може примусити такі режими до поваги міжнародного права та прав людини.

Звісно, за умови, що Захід володіє достатніми збройними силами, а також волею до спротиву, для стримування агресії цих режимів.

Тож як слід вільним державам вирішувати поточні боргові проблеми урядів, щоби обійтися без громадянських, регіональних або світових воєн? В основі вирішення кризи боргів урядів лежить інфляція, бо вона знецінює старі борги. Звісно, що контрольована Нацбанками інфляція — це свідоме шахрайство, бо зменшує купівельну спроможність кожного з нас.

Альтернативою контрольованій інфляції є війни — громадянські та міждержавні - коли одна частина людства за допомогою насильства відбирає майно в іншої частини, щоби розплатитися з накопиченими боргами. Обираючи між цими шляхами, слід все ж таки надати перевагу інфляційному шахрайству, як меншому злу у порівнянні з війнами.

Рей Даліо, мільярдер, засновник інвестиційної компанії «Bridgewater», щоправда, думає: людство може розбавити інфляцію іншими, менш шахрайськими діями і називає це «прекрасним позбавленням боргів» — beautiful deleveraging — англійською. Його думки дуже цікаві і пронизані любов’ю до людства. Але оскільки інфляція відіграє значну роль і в його пропозиціях, а свідома інфляція не перестає бути шахрайством, простіше вважати, що «прекрасне позбавлення боргів» є не таким вже й прекрасним і реальний вибір у людства — між інфляційним шахрайством та війною.

Інфляційне «шахрайство» є кращим виходом для зменшення боргів, ніж «чесна» війна. Щоби впевнитися у цьому, слід хоча б раз завітати у будь-який з наших госпіталів, щоб побачити двадцятирічних хлопців та дівчат без кінцівок.

Можливий прихід Дональда Трампа на посаду президента США означає, що навіть серед американських еліт немає єдності щодо способу виходу з боргової кризи. Трамп жорсткий перемовник і може досягти для США трохи кращих умов у перемовинах з найбільшими торгівельними партнерами США — ЄС та Китаєм. Але це не допоможе вирішити боргову кризу. Бо вона є не тільки проблемою американського уряду, а проблемою усіх розвинутих економік. Це світова проблема. Такою була і криза 1929 року, а світові кризи не вирішуються в одній країні. Тому це слід робити спільними зусиллями таких країн, як США, держав ЄС, Канади, Британії, Норвегії, Швейцарії, Японії, Південної Кореї та Австралії. Ці країни сповідують ті ж самі цінності і тому в умовах кризи здатні домовлятися щодо спільних зусиль, не переслідуючи свою односторонню вигоду. Тим вони можуть довести, що за 2000 років, які минули від часів Римської імперії, прогрес людства торкнувся не тільки засобів виробництва, але й вміння відрізняти добро від зла, особливо від зла війни.

Китай та росія мають бути відсторонені від цього процесу, як країни, що вороже налаштовані до вільного світу і не схильні відмовлятися від власних інтересів заради спільної вигоди.

Якщо Трамп буде обраний президентом США, він намагатиметься тиснути на український уряд у перехідний період з листопада 2024 по 20 січня 2025 року, коли він ще не несе відповідальності, бо формально ще не приступить до виконання президентських обов’язків.

Цей тиск українському урядові слід буде гідно витриматити, як витримували перші місяці війни наші збройні сили.

Вступивши на посаду, Дональд Трамп не зможе проводити політику примусу України до територіальних поступок агресорові. Він змушений буде рахуватися з тим, що Конгрес США, у якому переважають центристські сили як у Республіканській, так і Демократичній партіях, ініціюють у цьому випадку відсторонення президента від влади за процедурою імпічменту. Тому що конгресмени відчуватимуть ганьбу за таку поведінку своєї країни, яка сприймається у всьому світі як лідер вільного світу.

Хоча бувший британський прем'єр Борис Джонсон висловив свою власну думку щодо припинення війни з росією, він у такий спосіб дав зрозуміти, які думки вирують у голові кандидата у президенти від Республіканської партії.

Трамп живе ідеями п’ятирічної давнини, коли дехто на Заході вважав, що не слід сприяти посиленню союзу між росією та Китаєм.

Але, наразі, Дональд Трамп спізнився на цей пароплав, бо «Вісь зла» вже сформована. Залежність росії від Китаю є незворотною. Тож простіше повністю вигнати росію з ринків Європи та США, щоби 90% російської нафти та газу експортувалося до Китаю.

Тоді будь-які обмеження китайського експорту до ЄС та США відбиватимуться у першу чергу на доходах росії, бо Китай буде змушений скорочувати імпорт енергоносіїв, якщо експорт його товарів на зовнішні ринки буде скорочуватися. І лише тоді політика санкцій вільних держав проти порушників міжнародного порядку буде ефективною.

Будемо сподіватися, що у разі обрання президентом, радники Дональда Трампа розтлумачать йому ці нові реалії.

Що ж стосується сподівань України на мир, то не слід покладати надію на китайський «мирний» план. Він не веде до відновлення територіальної цілісності України.

Це ж стосується і «посередництва» угорського прем'єра Орбана, який думає, що він є таким самим розумним, як покірне теля, яке ссе двох маток. З одного боку, він вициганює великі субсидії з боку ЄС, а з другого боку, отримує вигідні умови в росії, яка будує на Дунаї ще два атомних енергоблоки і ставить генерацію електроенергії в Угорщині у залежність від російських поставок. Також росія постачає нафту та газ на пільгових умовах.

З української точки зору він не покірне теля, а добродій, що хоче одними сідницями сидіти на двох стільцях. Рано чи пізно стільці розсунуть і його сідниці опиняться на підлозі. Втім, ми бажаємо йому м’якого приземлення. Маємо покладати надію на центристську позицію конгресменів обох партій у США, які рано чи пізно визнають нову «Вісь зла» загрозою людству. Тоді вони підтримають ідею спільної позиції двох найбільших ринків світу щодо Китаю. Так само і в Європейському Союзі нам слід спиратися на ті сили, які підтримують тісну кооперацію країн вільного світу для подолання боргової кризи урядів.

Визнання Китаю стороною конфлікту на боці росії є складним рішенням для українського уряду, але тільки воно виводить на шлях відновлення територіальної цілісності України.