«У Литві кожен розуміє, що війна в Україні — це і наша війна»

«Якби НАТО не пустило російські кораблі через Дарданелли, не було б війни»

— Пане Валдасе, пригадуєте свої емоції, коли дізналися, що росія розв’язала велику війну в Україні?

— Ще в середині грудня я знав, що буде агресія. Найбільша по­милка, що флот НАТО «відпустив» Чорне море. Треба було збільши­ти флот у три рази і не пустити ро­сійські кораблі через Дарданелли. Тоді не було б війни. Проблема За­ходу — брак рішучості.

— Можливо, Захід не виявив належної рішучості, бо не ві­рив у здатність України чинити опір. Справді думали, що путін візьме Київ за три дні… А Укра­їна всіх здивувала.

— Вони так думали, але про­блеми лежать набагато глибше. Треба розуміти принципи колоні­алізму. Колонії створювались для того, щоб мати від цього зиск. Коли займаєш якусь територію, отримуєш сировину і створюєш з неї продукти, які продаєш. Так ру­хається економіка. З часом коло­ніальна система зруйнувалася. Після розпаду радянського сою­зу сама росія стала такою собі ко­лонією, де можна отримати сиро­вину. Подивіться, скільки в росії з’явилося різних виробництв з іноземним капіталом. Навіть вій­ськові заводи. Причому Захід про­довжував інвестувати в росію вже після агресії в Грузії, після анексії Криму. Вважали, це дуже вигідно. Не могли визнати, що зробили ве­лику помилку. Таку саму, як і з ін­вестиціями у Китай. Як наслідок, і в росії, і в Китаї завдяки західним грошам за останні десятиліття ви­росли дракони. Водночас Захід почав демонструвати слабкість, як, наприклад, евакуація амери­канців з Афганістану. Ну хто так робить?! Коли Захід показує слаб­кість, такі режими, як путінський, кажуть: це наш час.

Україна не хотіла залишатися пострадянською державою. У вас було дві революції, на яких народ чітко заявив про свій європей­ський вибір. Для росії такий роз­виток подій був неприйнятний, оскільки без України росія ніяка не велика держава. І вона почала на­рощувати сили. Зокрема, завдя­ки західним грошам. Так звана ко­лонізована росія взяла від Заходу все, що можна, і вирішила, що на­став час робити те, що їй потріб­но. Ніхто не хотів цього помічати. Навіть 2014 року Захід не зрозу­мів, що це початок кінця. Оці дурні ідеї, мовляв, росія вже інша, поро­дили ті проблеми, жертвами яких стала Україна.

Литва 2014-го зрозуміла, до чого все йде. Один з наших гене­ралів після анексії Криму сказав, що у Литви немає армії, лише ви­димість. Він тоді заявив, що треба негайно відновити систему призо­ву. У Литві кожен розуміє, що війна в Україні — це і наша війна. Тому в Литві так багато українських пра­порів. Ніхто ж не примушує литов­ців вивішувати синьо-жовті стяги. Просто кожен литовець відчуває солідарність, емпатію до України.

«У нас створюється система комендатур, щоб люди знали, куди йти в разі нападу росії»

— Нещодавно у Німеччи­ні ухвалили нову військову док­трину, яка передбачає пере­ведення економіки країни на військові рейки. Німці припуска­ють, що війна з росією можли­ва 2029 року… А яка ситуація у Литві. Адже ваша країна у біль­шій небезпеці, ніж Німеччина?

— Литва дуже відчуває небез­пеку, бо росія надто близько від нас. У нас відчутно виріс військо­вий бюджет. Був 0,8 ВВП, а за­раз 3 відсотки, хочуть підняти до 4 відсотків. У Литві сильні анти­російські настрої. Втім, ми воює­мо з росією з 1483 року… Багато людей були в Сибіру. Наприклад, мій батько виріс у Сибіру, тому по-литовськи навіть писати не вміє. Навіть молоде покоління литовців їздило до Сибіру, щоб розуміти цю трагічну сторінку історії, поди­витись на цвинтар литовців. Потім путін ті поїздки заборонив…

Один із поганих наслідків цьо­го тривожного передчуття — біз­нес втікає з Литви, люди купують нерухомість в інших країнах, на­приклад, десь на Канарах. У нас було соцопитування «Чи хотіли би ви, щоб литовці поїхали вою­вати в Україну?». Звісно, пере­важна більшість відповіла, що ні. А я кажу, що питання було непра­вильно поставлено. Треба спита­ти так: «Де би краще литовці вою­вали — в Україні чи у Литві?». Тоді була б інша картина. Наша влада голосно каже про можливу війну, а наш бізнес її за це осуджує, бо вважає, що такими заявами влада відлякує інвестиції. Але що цікаво, інвестиціі у Литву йдуть. Якраз за­раз будують завод з виробництва снарядів, що будуть їхати в Україну. Нідерланди будують завод з виробництва велосипедів.

— Якби так сталося, що росія напала б на Литву, як би розви­валися події?

— Як і у вас. Частина побігла б, патріоти пішли б воювати. У нас створюється система коменда­тур, щоб люди знали, куди йти в разі нападу.

— Але Литва — член НАТО. Ви розраховуєте на підтрим­ку НАТО, вірите, що НАТО всту­пить у війну? Бо у багатьох є сумніви щодо цього…

— Звичайно, що розраховуємо. НАТО все робить, аби показати росії, що буде захищати своїх чле­нів. У нас дислокується батальйон НАТО, де переважно німці та ні­дерландці. Зараз також створю­ється німецька бригада. Для неї будується потужна інфраструкту­ра. Нещодавно німці продемон­стрували, що вони зможуть за де­сять днів до нас приїхати…

— Але за десять днів Литву можуть повністю окупувати…

— Ні, так швидко не буде. Сис­тема раннього сповіщення пока­зує ситуацію біля кордонів за кіль­ка місяців. Є критерії, які свідчать, що наближається війна. Як було з Україною. Американська роз­відка сказала вам ще за три мі­сяці. НАТО так влаштоване, що не потрібно чекати, поки напа­дуть. Якщо будуть сигнали, пере­сування військ тощо, то війська НАТО одразу до нас прибудуть. Є нові натовські плани, узгодже­ні під час останнього саміту у Віль­нюсі. Вони, звісно, секретні, але там вказано, що треба мати кож­ній країні-члену НАТО, аби швид­ко реагувати на загрози. Такі речі жорстко контролюються. Ці при­готування реалізовуються по­вним темпом. Вже ніхто не си­дить склавши руки. Коли я їхав до Львова з польського кордону, не бачив на дорогах жодної військо­вої техніки. Розумію, що її хова­ють… А у нас по дорогах туди-сю­ди їздять танки, інша військова техніка. Причому ці пересування роблять на найбільш видних міс­цях, щоб усі бачили, що ми готує­мося. У мене два сини: одному — 20, другому — 17. Я їм сказав, щоб готувалися воювати. Щоб вже тренувалися, активно займалися спортом.

— Як вважаєте, чи росія на­важиться напасти на країну НАТО? Навіть таку маленьку, як Литва чи інші країни Балтії?

— Думаю, агресія буде, але у гі­бридний спосіб: якось так, щоб до кінця не було зрозуміло, що від­бувається. Щоб не потрапити під 5-ту статтю статуту НАТО. Все буде залежати від того, як розви­ватиметься ситуація в Україні. І від того, як на провокації щодо членів НАТО буде реагувати сам Альянс. путін завжди тестує ситуацію. Найкраща відповідь на його про­вокації — одразу боляче вдарити у відповідь, причому у найслаб­шому місці самої росії. Щоб вона боялася отримати адекватну від­повідь. Але, на жаль, країни НАТО цього не розуміють.

— Чому? Адже там керують розумні люди…

— Ви не розумієте, що стало­ся 1968 року. Це час студентських маніфестацій в Європі, час хіпі, лі­вацтва. Оце «ми за мир у всьому світі». Ці пацифістські ідеї так гли­боко просочилися у мізки захід­них людей, що вони досі не мо­жуть зрозуміти, що насправді відбувається. Наприклад, зараз у Бельгії проходить велика вистав­ка про російську армію царських часів. Запитую, чи їм не здається, що тепер проводити таку виставку не на часі. А вони щиро дивують­ся, мовляв, а що тут такого, це ж історія, бо колись російська армія допомагала Бельгії воювати з нім­цями… Я намагаюсь їм пояснити, що організовувати таку вистав­ку зараз — це, по суті, солідаризу­ватися з російською армією, яка воює в Україні. Нещодавно у Бель­гії провели опитування і запита­ли людей, хто звільнив Бельгію від нацистської Німеччини. Біль­шість відповіла — росіяни. Які ро­сіяни? Все зробили американські війська. При цьому американців у Бельгії ненавидять, а росіяни — хо­роші… Живуть у якомусь дефор­мованому світі. Це відбувається значною мірою від того, що росія у західний світ пустила свою отру­ту через пропаганду. Оця «Раша Тудей» досі там пускає свою отру­ту. Але буквально останнім часом помітні зміни. Наприклад, Норве­гія надає 600 мільярдів доларів на модернізацію своєї армії.

«Не знаю, в який спосіб росіяни причарували Республіканську партію, але Трамп — сто відсотків російський проєкт»

— Чому країни НАТО, такі, як Німеччина, по чайній ложці да­вали Україні зброю?

— Бо у них самих мало що є. Я пригадую, був у Дрездені 2007 року. На той час Урсула фон дер Ляєн (нині голова Єврокомісії. — Авт.) очолювала міністерство обо­рони Німеччини. Тоді, по суті, ні­мецька армія була знищена. Хотіли навіть офіцерський корпус «розі­брати»… Вони часом не дають не тому, що не хочуть, а тому, що не­має чого особливо й дати. А оскіль­ки велика війна можлива і в Європі, то їм самим треба мати зброю.

В американців інша ситуа­ція. США мають величезні скла­ди зброї. Але американці мають безліч воєнних баз по цілому сві­ту, тому їм також потрібна зброя. Крім того, останнім часом Амери­ка має великі фінансові проблеми, бо вони багато на себе взяли. Рі­вень життя в Америці погіршуєть­ся. Політики у США залежать від виборів. Я не знаю, в який спо­сіб росіяни причарували Респу­бліканську партію, але Трамп — сто відсотків російський проєкт. Крім того, в Республіканській пар­тії верхівку завоювали популісти. В Америці насуваються важкі пів року… Загалом, для США головна війна — з Китаєм, а не з росією. Війна за світове панування. росія втрачає свої позиції у світі, Китай робить гроші на росії. Зараз ро­сія стає колонією Китаю. Думаю, путін вже розуміє, в яку авантюру вліз, що від цієї війни лише втра­чає, бо яка різниця, скільки отри­має додаткових областей. Зара­ди чого він це все затіяв? Заради химер минулого. Але вже не може з цього зіскочити… Китай остан­нім часом за економічними показ­никами поступово наближається до США. І ці дві супердержави го­туються до головної битви, відтак мають економити ресурси на дру­гих фронтах. Америці дуже не ви­гідна війна в Ізраїлі, яка так затяг­нулася… Бачите, скільки фронтів, а це все гроші. А грошей бракує.

«Литовські жінки боялися українок — як конкуренток, що можуть відбивати чоловіків»

— Литва виявляє величезну емпатію до українців, які вте­кли від війни. Знаю, у перші дні агресії литовці прийняли де­сятки тисяч жінок з дітьми, від­давали їм свої помешкання на тимчасовий прихисток, усіляко допомагали. А як зараз ситуа­ція, як українці адаптувалися?

— Багато українців працюють. І якщо, наприклад, у магазині пра­цює українка, то є така картка, де написано: «Вас обслуговує гро­мадянка України». Це зроблено для того, щоб литовці не обурюва­лись, що ця людина може говори­ти російською. Тобто, що цей про­давець може не знати досконало литовської мови… Але українські діти швидко вчать мову. В клас, де вчиться моя донька, прийшов хлопчик з України. Йому десять років. І вже через місяць почав говорити литовською. Можливо, тому, що російською наші діти го­ворити не вміють. Що цікаво, ли­товські жінки боялися українок як конкуренток, що можуть відбива­ти чоловіків…

— Серйозно?

— Так. Але я не чув жодної істо­рії, щоб українка у когось відбила чоловіка.

— У Литві нещодавно відбу­лися президентські вибори, на яких було переобрано на дру­гий термін президента Ґітана­са Науседу з високим резуль­татом — 75 відсотків. Діюча прем’єрка Інґріда Шимоніте програла йому у другому турі. У чому відмінність між їхніми позиціями, які були принципо­ві розбіжності?

— Наша прем’єрка досить по­пулярна людина, яка за словом у кишеню не лізе. Але на посаду президента не підходить — через свою категоричність. І президент, і прем’єрка за фахом економісти. Науседа перед тим, як стати пре­зидентом, був головним радником керівника державного банку. Він гарно виглядає, представницький, інтелігентний. Знаєте, як його по­літичні вороги називають? Висо­кий-красивий. Але часом буває зверхнім. Навіть на міжнародному рівні. Чому його переобрали? Бо литовці не хочуть нічого змінюва­ти. Крім того, дружина президента доволі популярна серед литовців. А прем’єрка не має чоловіка. І це її слабке місце. Але такій сильній жінці важко знайти чоловіка. Тому вона такий вовк-одинак…