Дитина може мати функціональні розлади, спровоковані нераціональним режимом дня, неправильною підготовкою до сну, використанням ґаджетів…

На ці та інші поширені запитання, які часто турбують батьків, особливо молодих, відповідає дитячий невролог, завідувач неврологічного відділення Дитячої лікарні Святого Миколая Першого медичного об’єднання Львова Олег Куксенко.

Фахівець зазначає: «Є три основні види роз­витку: фізичний (маса, ріст), психоемоційний (психіч­ний стан, розумовий розвиток, комунікативні здібності) і мото­рний (як дитина рухається, на­скільки володіє своїм тілом). Ці показники є визначальними в житті дитини. Якщо щось випа­дає з розвитку — це може свідчи­ти про те, що проблема існує. Та зовсім не обов’язково, що вона пов’язана із неврологічними розладами».

— Часто молоді батьки за­питують, у якому віці дитинка має тримати голову. Чи не є симптомом певного захво­рювання те, що дитина, для прикладу, у 3,5 міс. не тримає голову?

— Здорова доношена дитина в нормі втримує голову в поло­женні на животі з двох місяців. Цього могло не статися в силу різних обставин. Передусім ми думаємо про неврологічні за­хворювання, пов’язані з перина­тальним періодом, проблемою вагітності, пологів чи післяполо­гових речей.

Окрім неврологічної, причина може бути в іншому. Дитина не буде тримати голову, якщо вона виснажена, недоотримує певних поживних речовин.

Але для того, щоб розрізнити ці речі, потрібна консультація не­вролога, педіатра, а також слід провести комплекс обстежень, який має запропонувати фахі­вець: УЗД, міографію тощо.

— Якщо дворічна дитина вдень спокійна, а вночі (міні­мум двічі на ніч) плаче, кри­чить?

— Порушення сну у дітей мо­жуть мати різноманітне похо­дження. Воно може мати сома­тичну проблему — починаючи з прорізування зубів, порушення травлення, так і певні невроло­гічні особливості. Діти, які мають таку проблему, не завжди мають врегульований сон.

Щоб усунути якісь провока­тивні фактори, треба звернути­ся до невролога і педіатра, який опікується дитиною, і до сімей­ного лікаря.

Проблема сну достатньо по­ширена. Проте якщо в дорослому віці її вирішують медикаментоз­но чи за допомогою снодійного, то у дітей — по-іншому. Але на­самперед треба шукати і усувати ті причини, які є тривожним дзві­ночком і можуть спровокувати певні серйозні захворювання.

Хоча дитина може мати функ­ціональні розлади, спровоковані нераціональним режимом дня, неправильним ритуалом під­готовки до сну, використанням ґаджетів, мультиків перед сном.

— Дитина у віці 1 р. 10 міс. часто ходить на пальчиках. Досі жодних порушень невро­логи не помічали. Але чому так відбувається?

— Ходьба на пальцях може мати різноманітне походження. Не тільки неврологічне, а й ор­топедичне. Хоча можуть бути й психологічні, психіатричні про­блеми. Як варіант стереотипної поведінки, яка є у дітей із за­тримкою або порушенням роз­витку. Ми можемо передбачати й певні генетичні проблеми, які теж тільки формуються в цьо­му віці. Лише після правильного огляду невролога і дообстежен­ня таких дітей має бути висно­вок та призначене відповідне лі­кування. Адже це теж не норма, та ігнорувати такі речі не варто. Тому прохання звертатися до невролога, який має обстежити дитину і призначити відповідне лікування.

— Хлопчик у віці 1 рік 2 міс. ще не хоче ходити сам і пога­но спить уночі…

— Дитина мала би з року по­чинати ходити. Але якщо в 1 р. 2 міс. всі інші функції її збережені, то це може не бути особливою проблемою, це проблема трену­вання навику, яке потрібно їй до­помогти зробити. Якщо дитина невмотивована і боязка, можли­во, якось підтримати і навчити, як правильно утримувати рівно­вагу, падати тощо.

Якщо дитина погано спить, напевно, ця тривожність від­бивається на нічному сні. Тому обов’язковий огляд невролога, щоб виключити якусь органіч­ну проблему або певну хворобу, яка прогресує. Якщо зараз ви не бачите органічної проблеми, то, можливо, невролог побачить її виразніше.

— Дитина хитає голівкою в різні боки. Інших скарг немає.

— Є захворювання, з якими дитина може похитувати, ки­вати головою. Але ті органічні проблеми, як правило, супро­воджуються кивками назад або вперед. Частіше вперед. Якщо дитина похитує головою в різні боки, то це, швидше, якісь функ­ціональні, неврологічні розлади, які теж треба диференціювати з певними неврологічними хворо­бами.

Раджу звернутися до невро­лога, який мав би обстежити, виявити, чи немає якихось інших проблем.

— Дитинка закидає голову назад. У чому може бути при­чина?

— Такий симптом є ознакою внутрічерепного тиску. Невро­лог, нейрохірург, чи навіть педі­атр мав би визначити потребу в певних дообстеженнях. Вважаю, що варто звернутися до спеціа­ліста, щоб виключити ризики, на які вказують такі симптоми.

— Неврологічні хвороби мо­жуть передаватися спадково?

— Так, велика група невроло­гічних захворювань передаєть­ся спадково. Світ розвивається, і якщо раніше про це навіть не підозрювали, то зараз відомо, що дуже багато недуг мають генетичну природу. Не завжди вони спадкові, це можуть бути випадкові мутації, але генетич­на природа присутня в більшості випадків неврологічних хвороб, пов’язаних із розвитком, епілеп­сій.

Тісна співпраця невролога з генетиком передбачає, що ми можемо більше допомогти хво­рій дитині. Раніше треба було їхати за кордон, щоб пройти таке обстеження. Зараз ці аналізи можна здати в Україні і відпра­вити у відповідний центр. Важ­ливо правильно вибрати панель, комплекс аналізів, які потрібно здати. І, відповідно, таке обсте­ження допоможе точніше ви­значити допомогу, яка потрібна дитині.

— Якщо дитина вночі про­кидається і може не спати 2−3 год, активна і бавиться. Чи є це сигналом?

— Таким чином дитина сиг­налізує про якісь свої тривоги, батьки чітко чують той сигнал, часом так, що допомагати до­водиться не тільки дитині, а й батькам. Чи є це обов’язково хворобою? Звичайно, ні. Це може бути певна стереотип­на поведінка, яка може прояв­лятися в різних ситуаціях по-різному. Це може бути потреба, звичка в нічному годуванні і кон­такті з мамою. Може бути багато інших причин, які зміщують сон. Це недобре, але здебільшого не потребує медикаментозного лі­кування.

— Дитина часто нервує, злиться. Чи можуть нерви спровокувати якесь захворю­вання?

— Тут, мабуть, йдеться про якусь невротичну реакцію. Сама собою невротична реакція свід­чить про те, що дитина не справ­ляється зі стресом, з якимись емоційними переживаннями. Чому? Тому що, напевно, має якусь причину — чи то соматич­ну, чи неврологічну. Лише після консультацій невролога, психіа­тра, психолога ту причину варто усунути. Тому що сама причи­на може вплинути на дитину, на формування її як неврологічне, так і психологічне. Варто звер­нутися до фахівців.

Але чи структурні зміни від нервів? Напевно ні. Але це не значить, що дитина здорова. Звичайно, існують функціональні розлади, які не менш дошкуля­ють, ніж якісь органічні пробле­ми. Ігнорувати це не варто.

— Які ознаки синдрому гіперактивності? Як вберегти від цього дитину?

— Гіперактивність до певного віку може бути нормою, харак­терною рисою, особливістю тієї дитини, і з часом може зникнути. Якщо це не відбувається до до­шкільного віку, особливо, коли ми дитину маємо віддавати на навчання і готувати її до школи, це обов’язково треба прибрати, бо вона не дасть можливості ди­тині якісно вчитися.

Гіперактивність часто зумов­люється браком уваги. Коли ди­тина не має терпіння, не може вислухати, а в майбутньому у школі — доробити якесь завдан­ня, зробити те, чого від неї ви­магає шкільна програма, — цим вона створює проблеми не тіль­ки собі, а й класу, батькам, вчи­телям.

Думаю, синдром гіперактив­ності має ставити фахівець, до якого краще звернутися. Але якщо вже у ранньому віці є такі аргументовані підозри, то зво­лікати з цим не варто. Тому що, на відміну від якихось інших за­хворювань, цей синдром має ефективне лікування. Цей діа­гноз ставлять не лише спостері­гаючи за тим, що дитина неуваж­на або надзвичайно моторна, а за комплексом тестів, які має зробити фахівець. Це не просто, і треба кілька днів потратити на такі тести, щоб психіатр міг по­ставити діагноз.

До того ж препарати, які він призначить, треба вживати дуже довго. Люди, які мають такий діагноз, успішні в житті, але по­требують лікування. Воно, як і всяке лікування, має побічну дію. Тому дуже відповідальний крок не призначити зайвого.

Часом гіперактивність, яка ніби впадає всім у вічі, але не створює проблем, не впливає на якість життя дитини, не потре­бує медикаментозного лікуван­ня. Дитячий мозок пластичний. Якщо правильно виховувати, скорегувати його режимні мо­менти, то можна і без медика­ментозного лікування присто­сувати дитину та соціалізувати в майбутньому.

— Падіння може спровоку­вати у дитини неврологічний розлад?

— Так, травма голови після падіння може спровокувати. Ди­тину має оглянути фахівець і ви­значити, чи є ураження мозку, і тоді уже потрібно відповідно лі­кувати цей діагноз. Часом не за­вжди навіть спеціалістам вдаєть­ся легко оцінити ступінь важкості таких травм.

Чи падіння як емоційний фактор може спровокувати не­врологічний розлад? Думаю, це трошки гіперболізована пробле­ма. Адже здорові діти падають багато разів, ми всі падали ко­лись, і це не спровокувало у нас якихось розладів.

На завершення раджу пригля­датися до своїх дітей: якщо помі­чаєте певні симптоми — звертай­теся до фахівців. Головне — щоб таке звернення було вчасним, і наші фахівці обов’язково допо­можуть.