АКС: зброя проти суспільної недовіри

Розчарую найрадикальніших читачів: мова не про автомат Калашникова, а про Антикорупційний суд, – проблему, яка стала каменем спотикання у стосунках влади, громадянського суспільства та міжнародної спільноти.

АКС, по суті, мав би інституційно завершити систему інструментів, які покликані дати раду зловісному спрутові, стати вершиною піраміди, в основі якої Національне агентство боротьби з корупцією (НАБУ) та Спеціальна антикорупційна прокуратура (САП). Створення суду – серед обіцянок Петра Порошенка і, що особливо актуально нині, – серед вимог закордонних кредиторів України.

У січні ці вимоги зазвучали вкрай категорично і недвозначно. Спочатку на адресу Адміністрації президента надійшов лист від голови місії МВФ в Україні Рона ван Родена з більш ніж прозорими натяками на те, що у випадку зволікання з проблемою АКС Фонд зупинить співпрацю з Україною. Були не менш категоричні застороги від Світового банку та Європейського Союзу. Перший обіцяє позбавити Київ банківських гарантій загальним обсягом 800 млн. доларів, а Брюссель – вдатися до процедури призупинення безвізового режиму.

На Печерських пагорбах мляво відреагували на ці месиджі, обмежились загальною риторикою про те, що президентський проект закону про АКС вже є у парламенті, отже, справа – за народними депутатами. Про суть застережень до цього документа (а їх предостатньо), утім, ніхто не говорить публічно. Натомість у середовищі правлячих «еліт» мусується думка, що, мовляв, «антикорупційна трійка» стане каральним мечем Заходу для «невгодних» олігархів. Для протидії ймовірним «репресіям» подали зокрема проект закону про скасування кримінальної відповідальності за незаконне збагачення…

Танці довкола створення АКС, спецоперації задля того, аби якось пом’якшити або взагалі знівелювати реакцію міжнародних донорів, свідчать про одну небезпечну річ. Йдеться про усвідомлення політиками, державними менеджерами простої відповіді на запитання: «А кому, зрештою, потрібен Антикорупційний суд?». Наразі виглядає, що наші керманичі вважають, що АКС – то для Заходу. Насправді ж є інша відповідь, і вона лежить на поверхні.

Центр Разумкова оприлюднив результати соціологічного дослідження рівня суспільної довіри до влади, політичних партій та фігур, а також державних інституцій. І вони, далебі, дуже невтішні для тих, хто взявся керувати країною на хвилі постмайданної реформаторської ейфорії. Коли баланс довіри/недовіри до вчорашніх кумирів зашкалює (від – 81 до – 25 відсотків), то варто  поміркувати над тим, як цю довіру повернути або бодай скорегувати катастрофічні цифри.

Тому АКС, як це не парадоксально, потрібен, перш за все, тим, хто відчайдушно опирається його створенню – політичній еліті країни. Він принаймні засвідчить бажання влади втриматися на Олімпі, а отже, те, що вона бачить ширше, ніж розміри власного гаманця.