За час війни з’явилося достобіса «рубанів»…

Цих, умовно кажучи, «рубанів» плодимо ми самі. Своїми руками підживлюємо ґрунт, на якому зростають ці дивні персонажі

Я дивуюся неадекватній реакції деяких наших медій та спільноти на гучне затримання «генерала» Рубана з арсеналом зброї. Спостерігаючи за цим карнавалом пристрастей, фейсбучних сварок, запізнілих викриттів та каяттів, усе більше схиляюся до думки Олега Покальчука, який твердив колись, що «маса не має потреби в знанні, що встановлює істину».

По-перше, «генерал і волонтер» з’явився на українському видноколі не вчора. Його «кредитна історія» докладно висвітлена у мережі, тому не було жодних підстав передчасно беатифікувати чи розпинати нашого «героя». Як і надто емоційно реагувати на його контрабандистські штучки з арсеналом зброї. Така реакція мала б народитися ще далекого 2014-го, коли з «світлим іменем рятівника полонених» мало в’язалися напівчутки-напівправда про те, що за порятунок нещасних він бере гроші, тобто це ніщо інше, як бізнес. Але тоді чомусь нікому не прийшло до голови, що «генерал» і «рятівник» — черговий ряжений. Причому нашвидкуруч і похапцем.

По-друге, за час воєнного лихоліття в Україні з’явилося достобіса таких «рубанів», і лише інфантильність (а, може, й певний задум) спецслужб уможливлює досі їхнє вольґотне існування. Такі одягнуті у камуфляж і вишиванку «рубани» відомі народові з високопатріотичних промов і аж надто проєвропейських месиджів. Серед них є «нові» і «ще новіші», їх не можливо переплутати з іншими, теж патріотичними, теж пасіонарними. Дещо видає їх хіба що надмірна заповзятливість, звичка ховати погляд під час відвертих розмов і ліміт аргументів, коли хтось починає копирсатися у їхніх потаємних досьє. А ще — політична неперебірливість та нечистоплотність: надто легко міняють господарів та патронів, якщо у вчорашніх щось пішло не так…

Цих, умовно кажучи, «рубанів» плодимо ми самі. Своїми руками підживлюємо ґрунт, на якому зростають ці дивні персонажі, надіями наділяємо їх невиправданим апломбом і непогрішністю. Натираємо цих «пилипів з конопель», мов палець Никифора біля Домініканів, і вони зблискують відтак своїми політичними кар'єрами, самі увірувавши, що у цьому блискові є щось від золота…

Коли новий день приноситиме звістки про чергове гучне викриття чергового «рубана», то, сподіваюся, братимемо його до уваги, аби не бути надто легковірними надалі. Не тільки у виборі «героїв» визвольної війни, але й у ситуаціях мирного штибу. Наприклад, під час виборів.