Путін і класова боротьба

Чи виходила Росія з комунізму взагалі, чи цю ідеологію поховав під своїми формальними руїнами омріяний Путіним Союз?

«Росія повертається до комунізму», - волають західні часописи. «Я втілив усі свої мрії, одна лише залишається – повернення Радянського Союзу», - підкидає полінець у вогнище пристрастей Владімір Путін. Він іде на четвертий свій термін, прекрасно усвідомлюючи, що ніхто на цьому шляху йому не створить перепони. Принаймні, без його на те бажання…

Але чи виходила Росія з комунізму взагалі, чи цю ідеологію поховав під своїми формальними руїнами омріяний Путіним Союз? Чи, може, короткий термін правління Боріса Єльцина був просто короткою «відлигою», на кшталт хрущовської, серед безпробудної російської ультралівої зими?

Гадаю, що так воно і є насправді. І не тільки тому, що спецслужби, як і колись, грають у РФ головну скрипку, бо мафіозний ланцюг реінкарнацій ВЧК-НКВД-КҐБ-ФСБ, здається, вже став настільки очевидним, що його упору записувати до історичних хрестоматій. Не тільки тому, що на місці секретарів обкомів та керівників держкорпорацій – губернатори або голови рад директорів з когорти тих же таки ефесбешних генералів.

І не лише тому, що російська «еліта» леліє якусь збочену пристрасть до сталінського трактування історії країни, списаного з «Короткого курсу ВКП(б)», до усіляких нелюдів на кшталт Івана Грозного, того ж таки Йосифа Джуґашвілі. І відповідно, - не тільки у світоглядній налаштованості обивателя на ці «маяки», на «скрєпи», які обов’язково слід захищати до останнього подиху.

Путін і його камарилья – від кремлівських апаратників і до аж надто «скрєплених» діячів культури – попри свою позірну ґламурність, астрономічні суми в американських банках та дітей у закордонних школах, - є большевиками найвищого ґатунку, я б сказав, іконами «лівих ідей». Гадаю, когнітивний дисонанс між усвідомленням своїх статків та бажанням знищити «багатства капіталістів» вони успішно подолали.

Канадський психолог Джордан Бернт Пітерсон зауважує, що «після Солженіцина навіть найбільші доґматики – навіть французькі інтелектуали! – не могли і далі виправдовувати комунізм. Що відтак зробили Дерріда і постмодерністи? Блискучий і шахрайський маневр. Вони підмінили фокус дискусії: з боротьби класів на боротьбу ідентичностей».

Так і Путін – заховав у потаємну шухлядку марксистсько-лєнінське вчення про класову боротьбу, натомість дістав з іншої – «лівацької», мабуть, не тільки розливу Дерріди, а ще дідуся Курта Воннеґута, - чудові «колискові для кота» - боротьбу ідентичностей. Російської і західної, православної і «поганської», домостроївської і ґендерної,.. перелік можна продовжувати до безконечності.

Відеомантри про нову ядерну зброю, якої ще не бачив світ, і з якої сміється світ науковий, - хіба вони не з арсеналу комунізму? Чим вони відрізняються від знаменитого хрущовського мешта на трибуні Генасамблеї ООН? Росія, яка не може виконати дрібне замовлення для наукового експерименту, поставивши європейцям маленьку купсулу з церієм, натомість подарувавши Старому світові чергову хмарку з радіацією, - і ракета з термоядерним двигуном?

Газовий шантаж Європи, який Україна разом із західними партнерами долає упродовж доби, - вам не нагадує цей випадок блефу міченими картами у так званій «карибській кризі»?

А тотальна мережа дуґінсько-ефесбешних агентів по всьому світові, - хіба не мережевий аналог «соціалістичного табору і країн, де перемогли національно-демократичні революції»?

Філософія лівака-гопника, якого дусить жаба невтілених амбіцій, хворобливих мрій про колишню велич у поєднанні з усвідомленням власного безсилля на порозі старечої деменції, - ось що складає основу модерної класової боротьби кремлівського самітника і більшості його челяді.

І, як написала колись Ліна Костенко, «жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само».