Нас ще чекає Революція Сумління

У дні, коли пам’ять про розстріляний Майдан болить особливо, коли на екранах телевізорів раз-у-раз крутяться кадри з тієї трагічної зими, не менш страшними виглядають уроки з пережитого.

Йдеться навіть не про справжніх «переможців» Революції Гідності, бенефіціаріїв, як тепер модно називати тих, хто проворно скористався шансом опанувати владу, аби перетворити її на прибутковий бізнес. Йдеться про те, що так звана еліта, попри позірну, поверхневу «новизну» (бо насправді нових там – мізерна дещиця, та й до деяких із них також багато запитань), імітуючи реформи, зуміла влити високі ідеї гідності, свободи та поваги до людської особистості у міхи старої, скомпрометованої системи.

Сумно стежити за перебігом перманентного судового процесу у справі про держзраду Януковича. Сумно не тому, що процес більше схожий на «Тригрошову оперу» Брехта, на дійство заради дійства, без конкретної мети і результату. Сум збирає через те, що ніхто у суді не насмілився поставити високопоставленим свідкам просте запитання: «І ви маєте совість говорити про це так спокійно і так відсторонено?». Тепер - після убивств на Майдані, після чотирьох років війни… Справді, де сумління тих, хто зараз під софітами і телекамерами бундючно розповідає нам про те, як, власне кажучи, чинив неправе діло, що спричинило всенародну біду…

Олег Рибачук, колишній керівник Секретаріату президента Ющенка, людина, на перший погляд, прогресивна і позбавлена «совковості», в інтерв’ю Ґордону пригадує розмову з Дмітрієм Медведєвим одразу ж після перемоги Помаранчевої Революції. «Він сказав мені: «Тепер ви – влада, а отже, два лярди за газ – ваші». Але чому пан Рибачук мовчав 13 років? Чому, маючи тоді і доступ до ЗМІ, і реальні важелі впливу на владу, не розповів це всій країні? Аби громадяни знали, ким і якими грішми була куплена вся верхівка «незалежної України». Чи, може, і йому перепала часточка з отих «двох лярдів»? І, що найбільш вражає, ця людина була безпосередньо дотичною до «студентського Майдану», з якого власне й розпочалася Революція Гідності. «Лярди» і гідність, як на мене, поняття несумнісні…

Нову країну можна збудувати лише тоді, коли відбудеться Революція Сумління. Бо коли на Майдані лунають високі слова і заклики, коли спалах хай десятків тисяч пасіонаріїв гасне через меркантильність та захланність залаштункових ділків, коли народні сподівання ущент розбиваються об мур «реальності», вибудуваної майстрами «мистецтва можливого», - це шлях до зневіри, депресії і збайдужіння. Чудово сказав про це письменник-фантаст Іван Єфремов: «Усі руйнації імперій, держав та інших політичних організацій відбуваються через втрату совісті».

Якось, переглядаючи старі свої архіви, я натрапив на обкладинку одного видання лютневих днів 2014-го. На ній – знамените майданне фото Влада Соделя з хлопчиною у шоломі, який читає Святе Письмо. Замість закладки - проліски. І підпис: «Бог нас почує…» Бог почув. Країна промчала краєм прірви – прірви небуття як держави, прірви чергової Руїни. Але чи почули ми Бога? Гадаю, нас ще чекає Революція Сумління, Революція Совісті.