Майстри ритуальних убивств

«У кожного століття є своє середньовіччя». Це Єжи Лец, і це, видається, про сучасну Росію. Не кажу вже про внутрішні розклади у цій країні, яка щораз більше нагадує оточений колючкою концтабір. Кажу про те, що вона продукує назовні, про те, що у світі вже сприймають як ідентифікаційні мітки Москви

«У кожного століття є своє середньовіччя». Це Єжи Лец, і це, видається, про сучасну Росію. Не кажу вже про внутрішні розклади у цій країні, яка щораз більше нагадує оточений колючкою концтабір. Кажу про те, що вона продукує назовні, про те, що у світі вже сприймають як ідентифікаційні мітки Москви.

Інцидент у тихому британському Солсбері, спроба отруєння колишнього полковника російської розвідки, рівно ж — агента МІ6 — Сергія Скрипаля і його доньки Юлії, — вкотре підняв на поверхню середньовічне питомо російське прагнення помсти будь-кому, будь-де, будь-якою ціною. Тому міністр закордонних справ Борис Джонсон й не надто добирав слів з-поміж багатого британського дипломатичного жаргону. Наступного дня він фактично вказав на джерело зла — Москву. Зрештою, прем'єр-міністр Британії Тереза Мей висловилася теж вкрай категорично, фактично озвучила ультиматум Москві.

Саме тому з Лондона висилають 23 російських дипломатів, ідентифікованих як розвідники; саме тому глава МЗС РФ не приїде до Великої Британії, як це планувалося раніше.

Саме тому, не чекаючи бодай якихось висновків компетентних і призначених на те органів, британські парламентарії вимагають скликання надзвичайного комітету COBRA і ставлять на карб Кремлю 14 несподіваних та підозрілих смертей, які трапилися останніми роками на Острові. Зокрема, вимагають розслідувати смерті Метью Панчера, експерта з радіації, британського бізнесмена Скотта Янґа та його партнерів, російського бізнесмена Бориса Березовського, бізнесмена Олександра Перепеличного, спеціаліста з Британського центру урядового зв’язку (GCHQ) Гаррета Вільямса, грузинського бізнесмена Бадрі Патаркацишвілі, засновника нафтової компанії ЮКОС і партнера Михайла Ходорковського, Юрія Голуб'єва, журналіста The Times Деніела Макґрорі, постійного представника Росії в Міжнародній морській організації (IMO) Ігоря Пономарьова, Стівена Кертіса — британського повіреного, який допоміг Березовському і Патаркацишвілі вивести з Росії до Британії мільярд фунтів, та юриста Стівена Мосса.

Нічогенький список? Не кажучи про жахливу смерть Олександра Литвиненка і загадкове самовбивство Бориса Березовського. Та й у самого отруєного Скрипаля раптово пішли з життя дружина і син.

Цей реєстр смертей, укладений членами британського парламенту, більше схожий на список ритуальних убивств. Так мафіозі карають відступників, але, з’ясовуємо, що так мститься «зрадникам» і російський режим. То чим він відрізняється від сицилійської кози-ностри чи японської якудзи?

Та нічим, бо сам «хрещений батько» Володимир Путін, — а його компетентність у справах майстрів «плаща і кинджала» не викликає щонайменших сумнівів, — 2010 року кинув услід призначеним для обміну на російських шпигунів перекінчикам: «Зрадників завжди чекає поганий фінал. Вони закінчують життя або від п’янки, або від наркотиків під парканом». Його погрози були явно применшеними. Вони вмирають від полонію, власних шарфиків або, не доведи Господи, — від фентанілу, яким убивали 2002 року нещасних на Дубровці, або ж від «Новичка».

Ритуальний характер убивств підкреслюється саме демонстрацією ексклюзивного «московського сліду»: полоній для Литвиненка — очевидно, з російських лабораторій, фентаніл випробувано на глядачах «Норд-Осту». Убивці завжди залишають показові сліди — хай навіть це спогади Володимира Семичастного, хай це креслення пістолета з отрутою для Лева Ребета чи Степана Бандери у «мемуарах» професійного опричника Павла Судоплатова.

Мені можуть закинути, що, мовляв, так діють спецслужби інших країн. До прикладу, ізраїльська Моссад убиває причетних до трагедії Шоа по всьому світу.

Так, убиває. Але у випадку, коли вичерпано усі можливі й неможливі шляхи судового переслідування звинувачених у Катастрофі. І, до слова, убиває вбивць, а не підприємців, інакодумців чи пристаркуватих екс-шпиків. У цьому, мабуть, особливий цимус для кремлівського середньовіччя.