Війна почалася у Солсбері? Ні, панове, у Криму…

Останні вістки з Лондона і Москви все більше схожі на зведення з театру бойових дій


Мирний мешканець тихого Солсбері, екс-полковник російської військової розвідки, рівно ж — агент британської МІ6 Сергій Скрипаль щораз частіше викликає алюзію якщо не з ерцгерцогом Фердинандом, що впав першою жертвою Першої світової, то, принаймні, наштовхує на думку про те, що світові війни, на жаль, розпочинаються з дрібних, на перший погляд, провокацій…

Цього разу провокація вдалася росіянам на славу, якщо, звісно, у ситуації з отруєнням Скрипаля, його доньки та сержанта поліції Ніка Бейлі плюс потенційної загрози для кількох сотень британців, можна говорити про якусь славу. Бо принаймні в одному вони стали першими, — вперше в історії війну розпочато без порушення кордонів, усіляких дипломатичних формальностей на кшталт: «Іду на Ви!», без бомбардувань і демонстраційно-переможних маршів окупованим тереном. Тихо і підло.

Офіційний Лондон так і трактує події 4 березня. Він говорить про хімічну атаку на своїй території, яка повністю вписується у політику агресії Москви.

У НАТО теж розцінюють цей інцидент як зухвалий напад на свого альянта і кажуть про потребу адекватної реакції на вчинки Путіна.

Але, схоже, Тереза Мей та її Кабінет не обмежуються войовничою риторикою. Запропоновані британською прем'єркою контрудари будуть ефективними. У всякому випадку, історична реакція російського МЗС та інших державних інституцій у Москві свідчать, що вдарили їх дошкульно. Висилка 23 дипломатів, які Лондон чітко ідентифікує як російських розвідників, — це квіточки. Справжнім сюрпризом, як на мене, стала для Кремля перспектива ще одного «списку Магнітського», а також замороження російських державних активів у випадках, коли Даунінг-стріт матиме докази, що вони можуть бути використані з метою загрози життю і майну британців або резидентів Британії. Докази, слід розуміти, за бажання знайдуться завжди.

В інших столицях наразі превалює «пережовування» ситуації. Хтось намагається зрозуміти логіку кремлівського самітника, вишукуючи певні конспірологічні версії зухвальства у Солсбері. Хтось трактує інцидент як спосіб відволікти увагу від чогось набагато суттєвішого, зокрема російських виборів, які мають відбутися цієї неділі. Мовляв, Путін галасом довкола Скрипаля застеріг себе від надмірної уваги міжнародних спостерігачів у день голосування. Хтось схильний вважати, що «Новичок» у руках президента-кагебіста — дуже переконливий аргумент для тих, хто міг наважитися здати його або спробувати втекти з аварійного російського корабля…

Я ставлюся з певним скепсисом до таких інтерпретацій. Бо чи у когось виникають сумніви, що вибори у Росії вже давно «відбулися». Чи для когось з російської «еліти» не є найпереконливішою доля Бориса Березовського? Чи взагалі, застосування «бойової хімії» на чужій території проти мирних громадян можна трактувати як відповідальний вчинок відповідальної і сучасної держави?

Для нас, українців, у цій ситуації важливо інше. Звісно, другий фронт, який відкриває Британія у нашій війні з окупантом, переконує у міцності антиросійської коаліції. Але промова Терези Мей перед депутатами британського парламенту містила ще один дуже суттєвий аспект. Пані прем'єр заявила, що неправомірне використання сили російською державою проти Сполученого Королівства відбулося на тлі системної російської агресії в Європі, зокрема в Криму та на Донбасі.

Згадка про українські окуповані території дає підстави говорити про те, що насправді і в Лондоні, і на Заході загалом цілком розуміють: ця війна розпочалася, далебі, не у Солсбері, і не у березні 2018 року. Вона почалася 2014-го, з появою «зелених чоловічків» на українському півострові, і триває досі, — у Сирії, небі Туреччини, в глобальному інтернет-просторі, під водами Балтійського моря, де має пролягти Північний потік-2, в Європарламенті, коли там забирають голос проросійські агенти впливу…

Її, цю війну, наразі важко відстежувати на тактичних мапах, — хіба лише уздовж українських кордонів, де Москва з новим завзяттям взялася громадити наступальні війська. Але її подих відчутно, по-моєму, вже у найвіддаленіших точках Земної кулі, і це наштовхує на доволі сумний висновок про те, що Третя світова вже розпочалася.