За яку ідеологію у Польщі «світить» тюрма?

Отже, польський Сейм, – після нетривалої паузи, взятої з дипломатичних міркувань (візит президента Анджея Дуди в Україну), – й надалі провадить стару пісеньку про «звірства» бандерівців.


Серед пакета змін до закону про Інститут національної пам’яті наприкінці минулого тижня депутатами ухвалено «заборону бандерівської ідео­логії» у Польщі.

Дивним виглядає сам новоутвір, вигаданий на коліні Павела Кукіза та їже з ним – «бандерівська ідеологія». ОУН, як відомо, не була однорідною організацією, часто її роздирали доволі серйозні протиріччя, аж до відомого розколу на «революційне крило» і «мельниківців». До того ж, у різні періоди свого існування та ж ОУН керувалася різними ідеологіями – від радикально-націоналістичної (з елементами тоталітаризму) до лівої, майже соціалістичної (аж до лібертаріанського «Свобода народам, свобода людині»). Тож яку з цих ідеологій прагне заборонити «ПіСівська» більшість польського сейму? Бо, якщо підходити з чисто політологічних критеріїв, то під ранжири нового закону підлягають і Пілсудський, і кумир Качинського з К, по суті польський фашист Дмовський, і правляча нині партія, і, на жаль, польські ліберали – від Гедройця до Міхніка, і купка опозиційно налаштованих депутатів сейму, які невідь з яких причин підтримали кукізівський маразм. Що ж, – «у країні сліпих і ти примруж одне око»…

Дехто з наших коментаторів поквапився з надто песимістичними висновками. Мовляв, поправки до польського закону зводять нанівець сподівання на подальший діалог вітчизняних істориків з тамтешніми, мовляв, тепер МЗС у Варшаві навіть не здаватиме собі труду для поповнення «чорних списків» нев’їзних українських науковців та публіцистів, які проштрафилися, «глорифікуючи» (читай – об’єктивно висвітлюючи) бандерівський рух. Гадаю, це не так, бо, зазвичай, найперші, кого торкнуться драконівські заборони, будуть саме поляки. І не тільки ті, хто спові­дує демократичні, ліберальні цінності і прагне порозуміння з сусідами на Сході, тобто Громадянська платформа і середовище «Газети виборчої». Жертвами популістського маніпулювання політизованою історією стануть пересічні поляки. Бо оглядачі вже й не приховують паралелей між практиками путінської пропаганди і офіційною риторикою Варшави Качинського.

Ба більше, – тих же поляків в Євроунії вже починають сприймати як певну дивовижу, позаяк саме на пересічних громадян екстраполюється ставлення до країни та її провідників.

Я не кажу про ще один кукізівський виверт, який вже поставив дибки ізраїльську дипломатію – заборону будь-яких згадок про участь «польської нації» у злочинах, скоєних під час Голокосту. Аби не бути голослівним, зацитую лише офіційний коментар МЗС у Тель-Авіві: «Дивовижно і сумно, що поляки намагаються проповідувати нам про пам’ять про Голокост».

Окрема розмова про табу, запроваджене депутатами сейму на вживання терміну «польські концентраційні табори». Звісно, коли йдеться про нацистську окупацію, то «фабрики смерті» Аушвіц, Треблінка тощо мають до Польщі суто географічний стосунок, хоча місцевих підручних там теж не бракувало. Але, до прикладу, коли мова про Талергоф чи Явожно? Їх аж ніяк не «пришиєш» до гітлеризму, бо перший запроваджено акурат тими, на кого нині моляться лідери ПіСу, для незгодних з жорстокою «пацифікацією» на західноукраїнських землях, інший, – о, іронія долі, – для «остаточного вирішення українського питання» на теренах східної Польщі, вже радянської.

Зате ці табори хронологічно цілком лягають у часовий період, окреслений одіозними змінами до закону про Інститут національної пам’яті.