«Син заступився за слабшого хлопчика»

У Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут відкрили пам’ятну дошку Герою України з Тернопільщини Устиму Голоднюку, який загинув на Майдані. У цьому навчальному закладі Устим навчався. Але звідти його… відрахували

Цими лютневими днями Україна вшановує пам’ять Героїв Небесної сотні. Серед загиблих — 20-річний Устим Голоднюк з Тернопільщини. Він загинув 20 лютого на вул. Інститутській, о 9 год. 56 хв. На відео видно, як куля влучає у блакитний шолом Устима… У цей момент хлопець разом з побратимами, без зброї, з саморобними щитами, рухався вул. Інститутською. Намагався врятувати поранених…

До п’ятої річниці Майдану у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут відбулося відкриття пам’ятної дошки Герою України, Герою Не­бесної сотні Устиму Голоднюку. У цьому ліцеї Устим навчався. Що­правда, з ліцею хлопця відраху­вали. Це сталося у лютому 2011 року. За три місяці до завершен­ня навчання у ліцеї. Цей факт ко­лишнє керівництво військового навчального закладу приховува­ло… Тому й пам’яті Героя Украї­ни не вшановували, зробили це лише тепер, через п’ять років після загибелі Устима. Коли лі­цей отримав нового керівника.

Начальник Львівського вій­ськового ліцею імені Геро­їв Крут Юрій Гусар розповів: «Між Устимом, який навчався на третьому курсі, та першокурс­ником відбувся конфлікт. У того хлопця, як розповідають ліце­їсти, батько був крутим мажо­ром. Педагогічна рада не хотіла відраховувати Устима. До закін­чення навчального закладу за­лишалося зовсім мало часу. Але колишнє керівництво наполяга­ло: „Ні. Відраховуємо“. Я підняв документи. Побачив, що батьки написали заяву, нібито за влас­ним бажанням забирають до­кументи з ліцею. Ми вирішили віддати шану Устиму. Ухвалили рішення — відкрити пам’ятну до­шку з його іменем».

Класний керівник Усти­ма Голоднюка Галина Ониш­ко каже: «В Устима було заго­стрене почуття справедливості. Він навіть якщо не зрозумів яко­гось завдання з мови, фізи­ки, чи математики, принципо­во не списував. Вважав, що це обман. Пригадую, я йому кажу: «Устиме, у тебе рідкісне ім’я. Чи знаєш, на чию честь тебе на­звали?». Він каже: «Про Усти­ма Кармалюка знаю. Хотів би бути таким, як він» (Устим Кар­малюк — український національ­ний герой, керівник повстан­ського руху на Поділлі. У школі однокласники жартома назива­ли хлопця Устимом Кармалю­ком. — Авт.).

Пані Галина пам’ятає той конфлікт у ліцеї за участі Усти­ма та молодшого курсанта. Це сталося у туалеті. «Вони силь­но не побилися. У першокурс­ника кров з носа пішла… Той конфлікт так роздмухали! Хо­тіли показати, що нібито стар­шокласники не будуть панувати над молодшими. Це питання ви­несли не на педраду ліцею, а на педраду роти. Розглядали пове­дінку. Устим поводився гідно. Не виправдовувався. Знаю, що він захищав людську гідність. Його вини, як такої, не було. Приїха­ла мама Устима. Була розмова у кабінеті начальника. Колектив ліцею розділився. З перевагою в один чи два голоси проголосу­вали за відрахування».

Василь Стефурак, який був на Майдані з Устимом і приїхав на відкриття меморіальної до­шки, згадує: «Ми коли сиділи з Устимом у наметі, казали: „Ре­волюцій без жертв не буває!“. Ми були готові до того, що буде криваве закінчення… Говорили: „Воля або смерть! Без перемо­ги звідси не підемо“. Устим, коли б йому не подзвонив, завжди міг прийти на допомогу. Він був сту­дентом. Їздив на сесії з Майдану (Після того, як Устима відраху­вали з військового ліцею, всту­пив у Бережанах до агротехніч­ного інституту. — Авт.). Завжди був усміхнений. Не пам’ятаю його сумним». Василь згадував, як під час протестів вевешники розганяли активістів водомета­ми. Бої велися на Європейській площі за Український дім. Було Водохреще. На вулиці був силь­ний мороз. З одягу та дерев’яних щитів звисали бурульки…

У ліцеї мені розповіли, Устим приїжджав до навчального за­кладу, коли вже навчався у Бе­режанах. Розмовляв з коман­диром взводу. Ще раз казав, шкодує, що так сталося, але все одно мріє бути військо­вим. Батько Устима, Володи­мир Голоднюк, колишній пра­воохоронець. Він зізнався класному керівникові Устима, Галині Онишко, що син його ба­гато чого навчив, і він перегля­нув свої погляди на життя…

Батько розповів, що це він змусив Устима вступати до вій­ськового ліцею. «Наша сім’я роз­палася. Розлучення з дружиною дуже вплинуло на сина, — веде далі пан Володимир. — Я пра­цював оперативним працівни­ком. Постійно був на роботі. Син не відчував батьківського пле­ча і почав опускатися у навчанні. Коли заявив, що піде в ПТУ, на ку­харя, я обурився. Не те що маю щось проти кухарів, просто знаю рівень навчання у цьому ПТУ. Я кажу: „Устиме, ти забудеш як пи­сати. Ні!“. І це було виправда­но. У ліцеї він піднявся у навчан­ні. Змужнів. Зайнявся спортом. Йому ліцей дуже багато дав».

Розпитую батька, чому сина відрахували. «Знаю, що він за­ступився за слабшого хлопчи­ка. Може, соціальна нерівність. Є діти з міста, є з села. Я хотів залагодити цю ситуацію, але Устим заборонив мені це роби­ти. Він сказав: „Тату, не влазь. Я був правий!“. Попри все, лі­цей назавжди залишився в його серці. Він про нього з дуже ве­ликою гордістю говорив. Після цього подав документи до п’яти інститутів. Йому з Бережан при­йшло, що його беруть на дер­жавну форму навчання».

На усіх телевізійних кадрах Устим — у блакитній касці. Цікав­люся, де взяв її? «Є багато вер­сій про цю каску, — каже батько Героя. — Розповідають, що він ту каску сам пофарбував. Не­правда. Волонтери привезли на Майдан багато шоломів. Серед них був голубий. Він його схопив і каже: «Буде мій!».

«Звідки в Устима було оце ба­жання змінити країну?» — запи­тую. Устим, до речі, рідним не сказав, що їде на Майдан. «Це юнацький максималізм! Він ві­рив, що Україну можна змінити одним махом! Мріяв жити в єв­ропейській державі. Мені теж хочеться негайних змін, за які боровся Майдан. Але я аналізую і розумію, що швидко це зроби­ти неможливо. Зміни є. Головне, не схибити».

Довідка «ВЗ»

Устим Голоднюк народився 12 серпня 1994 року у м. Збаражі Тернопільської області. Громадський активіст Євромайдану, боєць 38 сотні Самооборони Майдану. Ге­рой України. Загинув внаслідок вогнепального поранення в голову. Похований у Збаражі.