На аренах міряються силою… орли, борсуки, кажани, кроти

Перш ніж згадати про фауну, поговоримо про футбол. У недавньому, історичному для національної збірної України поєдинку з ісландцями, який привів нас на Євро-2024, уболівальники визначали «Лева матчу». За виявлені бійцівські якості ним став Михайло Мудрик. Справжній лев! — казали про найдорожчого українського футболіста, який нині утверджує себе у Лондоні. Так оцінили його невтомність, завзятість, відчайдушний характер, жагу боротьби, волю до заповітної мети.

Спортсменів часто на­діляють рисами, які при­таманні тваринам. При­гадую, колись незабутній коментатор Коте Махарадзе на­зивав пластичного голкіпера тбіліського «Динамо» Отара Га­белія «сніговим барсом». Май­стринь плавання порівнювали із «золотими рибками», граціоз­них гімнасток — із ланями.

Чи не кожна команда, попри офіційну, має ще й народну, по­бутову назву, тварину-талісман, гравців порівнюють із братами нашими меншими. Це пов’язано із родом занять спонсора клубу або ж із успадкованим характе­ром того чи іншого колективу чи особливостями місцевості, звідки походять. Скажімо, пред­ставників донецького «Шахта­ря» називають ще й кротами (бо колись основна частина уболі­вальників цього клубу працюва­ла під землею). Львівські «кар­патівці» — вони ж леви (через безкомпромісність у грі із су­перниками). Гравців «Сандер­ленда», де грає наш Назарій Русин, знають ще як чорних ко­тів, «Валенсії», де атакує Роман Яремчук, — як кажанів, «Бенфі­ки», чиї ворота захищає Анато­лій Трубін, — як орлів.

Талісманом «Ньюкасла» є со­рока Монті, «Фулгема» — борсук Біллі, «Брайтона» — чайка Галлі, «Челсі» — лев Бриджит, «Арсена­ла» — динозавр Ганерзаурус.

На емблемі закарпатського клубу «Минай» видніється ли­сичка. Талісманом олімпійської збірної України було лелеченя.

Ледь не кожна Олімпіада мала свого покровителя серед тварин. На літніх Іграх 1968 року у Мехіко ним був червоний ягу­ар, у Мюнхені 1972 року — такса Вальді. У Монреалі 1976-го — бо­бер Амік. На Олімпіаді 1984 року в Лос-Анджелесі глядачі купу­вали символіку із зображенням орлятка Сема. Олімпіаду 1988 року у Сеулі уособлювали із ти­греням Ходорі. Наступні Ігри у Барселоні вітало щеня Кобі.

На зимових Олімпійських іграх талісманами були єнот Роні (Лейк-Плесід), вовченя Вуч­ко (Сараєво), зайчиха, койот і ведмідь (Солт-Лейк-Сіті), ти­грик Сухоран і ведмежа Бандабі (Пхьончхан).

Ба навіть перед підготов­кою до Всеукраїнських шкільних змагань їх організатори обира­ли символи серед рисі, вовка та їжака…

Апеляція спортивних функ­ціонерів до представників па­ралельного світу, пліч-о-пліч із яким ми живемо, це не тільки вдалий маркетинговий крок, а й данина поваги тваринам, захо­плення їхньою красою, силою, особливостями поведінки. Тож, напевно, було б логічно, якби бодай невеликий відсоток капі­талу, який отримують від своєї діяльності клуби-мільйонери із «тваринною» символікою, пере­казували на захист природи. На охорону тих же ягуарів, левів, кажанів, орлів, вовків, лелек…