Отець Трух закликав «визволяти братів українців з московських кайдан»
Один з творців «Ой, у лузі червона калина…» починав січовим стрільцем, а потім став священником
/wz.lviv.ua/images/wzhistory/_cover/506884/trukh.jpg)
18 лютого, в Україні, відзначають 130-річчю від дня народження отця Андрія-Григорія Труха, уродженця села Гірного на Стрийщині, який разом зі Степаном Чарнецьким із Тернопільщини є співавтором культової пісні усіх українців «Ой, у лузі червона калина похилилася…» У минулому тижневику «Високого Замку» ми розповідали, що Стрийська єпархія УГКЦ проводить із цієї нагоди своєрідний фестиваль-челендж, учасники якого мають надіслати відео власного виконання цього твору. Через кілька годин після появи на редакційному сайті цієї новини до нас зателефонувала з канадського міста Вінніпеґ схвильована Галина Кравчук і подякувала краянам за те, що шанують легендарну особистість, якою був отець Трух.
Пані Галина — пенсіонерка, за фахом — філолог, походить зі села Чішки колишнього Буського, а нині — Золочівського району на Львівщині. Її мати була зв’язковою УПА на псевдо «Фіалка». Відбувала покарання у трьох радянських тюрмах, була заслана у Сибір. Незважаючи на суворі виверти долі, боролася навіть піснею, співала в очі катам. Вважала пісню зброєю проти ворога. Серед інших наспівувала і «Ой, у лузі червона калина…»
«Донька бандерівки» від 1989 року живе за океаном. Весь цей час досліджує історію перших українських поселенців у Канаді. Зокрема, вивчає життя і творчий шлях знаменитого композитора, диригента Олександра Кошиця. У пожовклих від часу емігрантських виданнях, які отримала у спадок від поселенців, натрапила і на згадку про отця Андрія-Григорія Труха, який проводив місіонерську діяльність у США та Канаді. У домашній бібліотеці ця українка зберігає співаник 1926 року, в якому є текст і ноти його пісні «Ой, у лузі…»
/wz.lviv.ua/images/daleke-blyzke/2024/02/%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B8.jpg)
А кілька років тому, відвідуючи могили свого діда та мами на парафіяльному цвинтарі Пресвятої родини у Вінніпезі, пані Галина випадково побачила надгробну кам’яну плиту із прізвищем Трух. Звірила дати народження і смерті — сумнівів не було: тут покоїться один із творців популярної пісні-гімну, яку нині виконують не тільки в Україні.
/wz.lviv.ua/images/daleke-blyzke/2024/02/truch-4.jpg)
Минулої суботи пані Галина знову побувала на місці вічного спочинку отця Андрія-Григорія Труха у Вінніпегу. Поклала квіти, пов’язала синьо-жовту стрічку і поставила український прапорець. А потім переслала нам віднайдені матеріали про життя і творчість Андрія-Григорія Труха — щоб і ми розповіли про нього нашим читачам. Вважає, що добра пам’ять — це найкраще, що може залишити по собі людина.
Тато називав Григорієм, мама — Андрієм
Цікава історія подвійного імені ієромонаха Труха. Під час обряду хрещення його назвали Григорієм — на цьому наполіг батько, який хотів, щоб сина-первістка звали так, як і його дідуся. А от мати майбутнього священника намагалася дати новонародженому ім’я свого тата — Андрій. Через це батьки навіть трохи посварилися. Примирив їх син. Коли у 1920 році вчорашній січовий стрілець Григорій Трух вступав до Василіянського чину, то взяв собі ще й друге ім’я — Андрій.
Не менш цікава історія співавторства Андрія-Григорія Труха у створенні пісні «Ой, у лузі…» Про неї священник розповідав у спогадах, написаних до свого 50-річчя. А процитував її ієромонах Прокопій Лотоцький у нарисі про духовного побратима:
«Коли одного дня місяця серпня, 1914 року, ми мали збірку на площі Бурси в Стрию, я почув, як мій сусід у ряді, Іваницький, підспівував собі гарну пісню, що мені дуже сподобалася, її він навчився від артистів Львівського театру «Української Бесіди». На мою просьбу він переспівав кілька разів одну строфу тієї пісні, і я навчився її напам’ять. Це були слова: «Ой, у лузі червона калина похилилася, чогось наша славна Україна зажурилася…». Оці слова так дуже підходили до тодішнього нашого становища і так живо висказували всю нашу стрілецьку ідею, що я повторяв собі ту чарівну строфу раз у раз, а як наступного дня ми вийшли знову на вправи, я сів перед Бурсою коло столика і склав ще три нові додаткові строфи, що разом створили ту славну «Червону Калину»…
Ось вони, рядки, дописані Андрієм-Григорієм Трухом (правопис і стилістику автора збережено):
«Машерують наші добровольці у кривавий тан
Визволяти братів українців з московських кайдан.
А ми наших братів українців визволимо,
А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо!"
/wz.lviv.ua/images/daleke-blyzke/2024/02/%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%82.jpg)
У своїх мемуарах ієромонах розповідав і про те, як вчив січових стрільців співати цю пісню:
«Тієї „Червоної Калини“, що так була захопила моє серце, і що її від мене перебрали як дорогоцінний скарб мої побратими — стрільці в Стрию, ми вже не забули, ніколи не переставали співати. Ми її співали в Стрию, ми співали її в Карпатській Україні, ми взяли її зі собою в похід на Велику Україну. З літами її почали співати в Галичині й по всій українській землі…»
Духівник, філософ, поет і… жартівник
/wz.lviv.ua/images/daleke-blyzke/2024/02/%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0.jpg)
Отця Труха знали не тільки як відважного січового стрільця, ревного служителя церкви, філософа, а і як талановитого поета-прозаїка, філолога, редактора, видавця, прекрасного оратора. Він випускав василіянський журнал «Світло», видав чотиритомне «Життя Святих», яке передрукували і в Україні. Попри своє високе становище і авторитет серед духовенства, був доступний усім. Так само легко, як Боже слово, з його уст злітали і дотепні українські жарти. Вступаючи у гімназію, з гумором розповідав: «Хоч я і був Гриць, та не писав дурниць». Іншого разу, коли учитель запитував його, скільки буде, якщо 7 помножити на 7, юний Трух відповів каламбуром: «Якщо сім помножимо через сім — то стане всім». Друзі згадували про невтомність отця, про те, що він майже не відпочивав. Беручись за нову справу, любив повторювати: «Де є Трух, там має бути рух».
Власне, це було гаслом життя подвижника української віри, культури Андрія-Григорія Труха. Довгий час перебуваючи на значній відстані від своєї Батьківщини, він денно і нощно жив нею, посвячував себе Їй…