Не дожила двох років до столітнього ювілею

З нагоди цієї поважної дати, до якої сама Дарія Гусяк не дожила два роки (померла у 2022 році у Львові — ред.), у місті «Нафтусі» відбулась святкова академія, учасники якої згадали про героїчний життєвий шлях нескореної трускавчанки. Відкрила академію начальниця відділу культури Трускавецької міськради, Заслужена працівниця культури України Тетяна Татомир. Частину власного привітання учасникам вона виклала віршем, якого сама ж написала.

За дорученням Романа Шухевича

Дитячі роки Дарії Гусяк пройшли в Трускавці, де виросла у національно свідомій родині. Батько очолював місцевий осередок «Сільського господаря», грав у драмгуртку, співав у хорі. Близькими родичами матері були відомі діячі ОУН Дмитро Данилишин і Василь Білас, старша сестра Олександра — підпільниця ОУН. Батька заарештували у 1940 році та засудили на 8 років ув’язнення. Додому після вироку вже не повернувся. Загинув у концтаборах. Матір засудили на 10 років таборів. У Трускавці майбутня зв’язкова спочатку закінчила українську народну школу, згодом, сягнувши 19-ліття, завершила студії у торговельній гімназії в сусідньому Дрогобичі. Із Романом Шухевичем сама доля звела. Сталося це взимку 1947 року у селі Грімне, де спільно з Мартою Пашківською та мамою організували хату-криївку, в якій три тижні довелось «гостювати» Роману Шухевичу. Відтоді, ставши зв’язковою, почала отримувати небезпечні завдання. За дорученням Шухевича їздила до Києва, Полтави, Москви. Добре їй вдавалось виготовлення фальшивих документів та печаток.

У день арешту

… На академії, гостями якої стали й поважні особи зі Львова, знаний історик, дослідник українського національно-визвольного руху, викладач Львівського Національного університету імені Івана Франка Микола Посівнич, презентуючи власну книгу «Степан Бандера. Провідник української ідеї», багато розповів про час, в якому жила та жертовно працювала задля України Дарія Гусяк. Ніжна, тендітна дівчина, як скаже на зустрічі її добра приятелька та посестра Люба Сорока, будучи зв’язковою Романа Шухевича, не боялася нічого. Їй вистачило холоднокровності та тверезості, щоб напередодні арешту виявити кагебістів-переслідувачів, які, взявши її під свій «ковпак», стежили за неї повсюдно. Настав момент, коли зв’язкова зрозуміла, що викрита, що слід негайно відходити від виконання покладених на неї обов’язків. Якщо цього не зробити — можуть постраждати й інші учасники національно-визвольного руху, яких, на переконання Миколи Посівнича, було дуже мало. Героїв, людей такого гарту, як Дарія Гусяк, ніколи багато не буває. Поставивши до відома Романа Шухевича, зв’язкова запропонувала «самовідвід». Отриману від неї інформацію взяли до відома. Але попросили виконати останнє завдання. У день арешту, як розповіла Любов Сорока, яка також взяла участь в академії в Трускавці, вона відразу ж відчула, що за неї слідкують, що її «ведуть». Добре знаючи Львів, спробувала «розчинитись» в одному з мікрорайонів теперішньої вулиці Генерала Чупринки. Але не вдалося. Чинити опір не встигла. Енкаведисти накинувшись на одному з переходів до багатоквартирного будинку, відразу ж скрутили їй руки та посадили до машини. Мала при собі зброю та ампулу з отрутою. Ні одним, ні другим скористатись не вдалося. Відразу ж повели в тюрму на Лонського. Пройшла через всі кола більшовицького тюремного пекла. Звісно ж, що під час допитів боялась. Але не панічно. Згодом змогла оволодіти собою. Слідчі виявились справжніми катами. І пальці до дверей притискали, і недопалки у найніжніших місцях тіла гасили, і багато що іншого, від чого в цивілізованих людей волосся дибки стає, витворяли. Найбільшу огиду мала, коли кати до неї руками доторкались. Тому на допити сама з себе вбрання знімала…

Двадцять п’ять років тюрми за любов до своєї Батьківщини

За свій патріотизм та служіння Україні від радянської влади 25 років тюрми отримала.

Двадцять із них відсиділа у сумновідомій Володимирській в’язниці. На волю вийшла у 1975 році, але відразу ж повернутись додому не змогла. Заборонили. Деякий час жила на Хмельниччині. Лише через двадцять років після звільнення змогла нарешті до Львова ступити. Що ще потрібно знати, якою була Дарія Гусяк після повернення з неволі? За свідченням Любові Сороки, її посестра завжди відрізнялась винятковою скромністю та невибагливістю у всьому. Не визнавала, ніколи не вимагала підвищеної до себе уваги. Живучи в однокімнатній квартирі у Львові, любила повторяти, що забагато житлового простору має. Звісно, що такій людині, як вона, хотіли прислужитись. Отримувала різні пожертвування та грошову допомогу. Не відмовлялась. Але всі кошти віддавала іншим. У відрядження до Києва, прихопивши з собою термос із кавою та канапки, завжди доїжджала електропотягами. Спочатку зі Львова до Тернополя, потім — до Підволочиська, тоді — до Хмельницького. А вже із Хмельницького — до столиці прибувала. «Нащо мені гроші витрачати, якщо посвідчення пенсіонерки маю». Так свою скромність, любов до їзди з пересадками пояснювала.

Завжди своїми патріотичними традиціями славився

Дарія Гусяк прожила дуже важке, щедре на випробування життя. Після звільнення з тюрми не відійшла від громадської та патріотичної роботи. Вона ще довго повністю віддавала себе служінню Батьківщині. І як членкиня Проводу Конгресу українських націоналістів (1998−2005), і як засновниця та голова Всеукраїнської ліги українських жінок (1995−2004), і як співзасновниця Національної ради жінок України. Було б добре, щоб про це якомога більше людей знали. Щоб її ім’я, як попросили у своєму зверненні до міської влади Трускавця Микола Посівнич та Любов Сорока, було увічнено у назві однієї з вулиць чи площ. На це звернення під час свого виступу відгукнувся міський голова Трускавця Андрій Кульчинський, який також взяв участь в академії. Голова нагадав, що Трускавець завжди славився своїми патріотичними традиціями. Дух волелюбності та незламності серед місцевих людей ніколи не згасав. Шевченківська «формула» щастя для української нації «У своїй хаті своя правда, і сила, і воля» завжди тут щирий відгук знаходила. Правдиві цінності національної віри у багатьох родинах «сповідувались». Тому чужа, ворожа для українських сердець ідеологія в Трускавці завжди спротив викликала. Крім Дарії Гусяк, у місті «Нафтусі» народились такі відомі у національно-визвольній боротьбі постаті, як Роман Макомацький, Дмитро Данилишин та Василь Білас. Ці люди, як, зрештою, й інші патріоти, належним чином вшановані. На їхню честь названо вулиці, встановлено меморіальні знаки та пам’ятники. Голова пообіцяв подумати над втіленням у життя пропозиції Миколи Посівнича щодо увічнення імені Дарії Гусяк. І теперішнє, і наступні покоління мають добре знати, завдяки кому та якою ціною від влади чужинців звільняємось, у боротьбі за волю перемагає Україна.