У Львові презентували роман Андрія Чобота, який написаний на реальних подіях російсько-української війни
У Львівському музеї історії релігії відбулась презентація книжки Андрія Чобота «Сержант В’юн». У центрі сюжету — постать головного героя з Рівненщини, військовослужбовця Миколи В’юка (з позивним «В'юн»). Військовий був важкопоранений в одному з боїв на Луганщині. Втратив обидві кінцівки… Але не втратив оптимізму та жаги до життя!
Пан Микола відверто розповів автору про фронтові події, і так народилася ця книга.
Журналістка «ВЗ» побувала на презентації. У залі зібралося чимало людей. Ця зустріч була дуже зворушливою…
Автор книги Андрій Чобіт багато років займається видавничою діяльністю, директор друкарні. Це його перший роман. Його він присвятив своєму батькові - Дмитру Чоботу, одному з тих парламентарів, які 24 серпня 1991 року проголосили Незалежність України. Під час презентації пан Дмитро щиро зізнався, що син здивував усю родину своїм творчим талантом.
Як народжувалася ця книга?
Під час написання цієї книги автор ґрунтовно дослідив життєвий шлях військового Миколи В’юка, який є уродженцем села Бугаївка, що на Рівненщині.
— Ми з родиною В’юків знайомі понад 20 років, — розповів під час презентації книги Андрій Чобіт. — У 2023 році брат Миколи, Віталій, збирав кошти на автомобіль. Микола на той час вже служив в ЗСУ (був мобілізований). Ми долучилися до збору. А через місяць я дізнався, що Микола поранений, у важкому стані… Брат розповів, що у Миколи немає ніг, поранена рука. На той час він був у лікарні у Харкові. Потім його евакуаційним поїздом доправили до Рівного.
Коли ми зустрілися у палаті, Микола почав розповідати про фронт, про полонених росіян… Я був вражений цією розповіддю, сказав, що про це має знати уся Україна! А потім на телефоні почав друкувати невеличку оповідь. Перші слова, які написав: сержант В’юн… А далі - текст. Це був фактично перший розділ книги, про невеличку річку Солонівку (географічна назва — Слонівка), я детально все описав. Розповів про Миколине дитинство та юність (мені були відомі деякі деталі). Далі про службу в армії. Микола був в захваті від цих історій. Так народжувалася ця книга…
Першими читачами рукопису були: моя дружина Наталія, мій племінник Олександр, а також дружина Миколи, Мар’яна. Їхня думка була для мене найважливішою. Якщо добре реагують на текст, значить розділ «заходить» (усміхається. — Авт.). Перед початком війни у Миколи народився син Дем’ян, якому також присвячено цілий розділ. Таких розділів назбиралося двадцять сім. В одному з них описаний основний бій, де Микола полонив десятьох росіян, і ціною свого здоров’я втратив обидві кінцівки.
На презентації глядачі мали можливість побачити відеоролик з цими полоненими рашистами… У ньому вони, до речі, говорять: «Бийте нас так, як ви б'єте…».
— Микола не мав бути у тому бою, його група мала бути допоміжною, — продовжив розмову Андрій Чобіт. — Микола поповз по-пластунськи, і полонив перших росіян… Цією незначною групою вони утримували позиції. У книжці описано все більш детально.
Це новітня історія України… Дуже гірка. Але я старався писати так, щоб у книжці були і веселі історії. Микола гумор оцінив. Мені було приємно (усміхається. — Авт.).
— Ця книжка могла бути не написаною, якби не моя дружина Мар’яна, — зауважив під час презентації Микола В’юк. Видно, як він хвилюється. — Ми підтримували одне одного. Мені трішки важко говорити…
Зал підтримує Миколу оплесками. А до слова запрошують дружину військового Мар’яну В’юк.
— Дякую Андрієві за його талант, феноменальний розум, — каже пані Мар’яна. — За відчуття справедливості. Ти правдиво про все написав у книжці. Вона стала для нас одним з рятівних кіл, які допомогли пережити це все. Коли з’явилася ідея про написання книги, я бачила як загорілися очі мого чоловіка… Як він говорив про книгу, як із захопленням читав кожен розділ та з нетерпінням чекав наступного. Багато розділів ми читали разом.
В одному з них могли поєднатися різні емоції. Спочатку ми могли разом сміятися, а в кінці разом плакати… Це були незабутні враження! Андрій зміг поєднати в особі одного героя долю цілої країни. Як казав мій чоловік, ця книга написана не про нього, а про кожного з нас. Про кожну сім'ю, якої торкнулася ця жахлива війна…
Скільки часу ми провели у госпіталях, реабілітаційних центрах, ці хлопці - Герої. Ми можемо багато чого у них повчитися. Ми з руками і ногами не вміємо користуватися своїм життям. Вони, скалічені не тільки тілом, а й душею, прагнуть жити. Жити у вільній незалежній Україні. У мирній Україні. За це вони борються і віддають найцінніше — своє здоров’я.
Головною редакторкою книги стала дружина автора, Наталія Чобіт. Ось що пані Наталія розповіла під час презентації.
— Першим читачем ще рукописного, сирого тексту, була я. Щоразу, коли Андрій приносив мені новий розділ, він сідав поруч, і пильно спостерігав за моєю реакцією. Я плакала, сміялася, переживала з героями їхні хвилювання… Книга написана так, що ти вливаєшся у текст, в образ. Перед очима вимальовуються усі ці події… Андрій описав все так, ніби це відбувалося з ним. Я пишаюся тим, що він вміє передати емоції та події. Андрій бачив за емоціями моє схвалення. Це надавало йому наснаги і впевненості для подальшого написання.
У книзі чудові художні описи, любов, висвітлена тема релігії, значення мови, настрої людей перед початком війни… Війна, поранення, реабілітація, все це читається на одному подиху! У книжці є багато текстів, де я відверто плакала, які я впевнена хтось колись розбере на цитати.
Хочу прочитати уривок з книги про початок війни. У ньому опис розлуки швагра Миколи, Олександра з Мартою:
«Я підійшов до них, обійняв. А Марта ненароком пропустила крізь замружені очі сльозу, яка котилася і спинялася на щоці. Сльоза — це як душі кришталь, в які записано усі людські страждання і радість… У цій краплині було все її життя: коханий, діти, рідні. В одну мить летить усе до низу. Зникає у безодні…».
Наостанку я запитала в Андрія Чобота, чому книгу «Сержант В’юн» можна купити лише в Інтернеті?
— Я надіслав в книгарню «Є» пропозицію від видавництва, щоб вони взяли книгу під реалізацію. Вони тиждень думали. Днями дали відповідь: «Ми розглянули вашу пропозицію. Наразі прийнято рішення не додавати книгу до асортименту мережі. Дякуємо за увагу до книгарні «Є».
Можливо, щоб потрапити на прилавки книгарні «Є», треба перекласти видання на англійську мову. А з англійської - на українську. По суті, причину відмови нам не повідомили…
P.S. Інтерв'ю з Миколою В’юком (з позивним «В'юн») та його дружиною Мар’яною, читайте у найближчому номері газети «Високий Замок».
