Передплата 2024 «Добрий господар»

«Спільні інтереси та цінності вивели наші розмови з Богданом за рамки знімального майданчика»

Ексклюзивне інтерв’ю з відомою українською актрисою Тетяною Зловою — про творчість та особисте життя

Тетяна Злова. Фото пресслужби каналу ICTV2.
Тетяна Злова. Фото пресслужби каналу ICTV2.

У професійному портфелі Тетяни Злової — багато ролей у кіно, робота над озвученням і дубляжем. Молода акторка вже знялася у близько 30 проєктах. Серед серіалів телеканалу ICTV2 її можна побачити в детективах «Володимирська, 15», «Морська поліція. Чорноморськ» та «Коп з минулого». Лише у 27-річному віці актриса отримала свою першу головну роль. Але до цього визнання був шлях роботи журналісткою, ведучою, моделлю, а також редактором ютуб-каналу. Тетяна Злова впевнено йшла до своєї мети. І її затвердили на одну з головних ролей у новому детективному серіалі «Рубан», який іде на каналі ICTV2. Про нову роль, роман на знімальному майданчику та творчість Тетяна Злова розповіла журналістці «ВЗ».

— Ваша теперішня роль у новому фільмі — журналіст­ка Ярослава Грицай. Тетяно, розкажіть про свою героїню.

— Ярослава Грицай — журна­лістка, яка пролізе у кожну шпа­ринку. Мені було цікаво зіграти цю роль, адже сама маю журна­лістську освіту. Моя героїня сер­йозно ставиться до роботи, але водночас дуже допитлива, як ди­тина. Через цю допитливість її і звільнили з редакції, але все на краще. Згодом Яся потрапляє до психолога Рубана, починає працювати на нього, переймати його психологічні прийоми і ви­ростає маніпуляторкою під його крилом. Мені було надзвичай­но цікаво зіграти цю роль через те, що цікавлюся психологією. Я хотіла зробити Ярославу різ­ною, щоб, контактактуючи з нею, ніхто не знав, яка колишня жур­налістка насправді. Тому їй не можна довіряти. Завдяки психо­логічним прийомам вона здобу­ває потрібну їй інформацію. Але одна подія змушує Ясю перегля­нути свою любов до маніпуляцій та роботи. Гадаю, глядач оцінить ці зовнішні та внутрішні перевті­лення моєї героїні у серіалі.

— Чи додавали щось своє, окрім того, що було прописа­но у сценарії?

— Коли пропрацьовую роль, завжди хочу знати передісторію. Ми довго розмовляли з режисе­ром Дмитром Лактіоновим, при­думували — яке могло бути ми­нуле в Ярослави, аби зробити персонажа об’ємним. Мені було цікаво знати, хто її родина, чому вона стала такою, якою вона є, — екстравертка, динамічна і драй­вова за характером, але, попри все, вона залишається дитиною. Попри рвучкість Ярослави до розслідувань, вона остання з ко­манди, хто може нормально ди­витися на вбивство. Тому, окрім акторських знахідок, від себе я додала любов до детективів та різноманітних загадок.

— Можливо, під час зйомок відбувалися якісь кумедні си­туації?

— Це було так давно, що вже й складно пригадати. Але щора­зу на зйомки я їздила як на свя­то. І режисер Дмитро Лактіонов, і продюсер Михайло Майліс ро­били все для того, аби проєкт вийшов якісним і цікавим. У мене залишилися найтепліші спогади про співпрацю з кожним членом команди.

— На одному з телекана­лів нещодавно показували серіал «Ніхто не ідеальний», у якому ви зіграли головну роль. Мабуть, тільки лінивий не написав, що саме на цьо­му знімальному майданчику ви закрутили роман з відомим актором і співаком Богданом Буйлуком. Це правда?

— За моїми спостереження­ми, коли зйомки серіалу трива­ють довго, таке між акторами трапляється доволі часто. Через постійну зайнятість майданчик стає другим домом, а колеги — другою сім’єю. Спільні інтереси, спільний проєкт підвищує шан­си залишитися або друзями, або й парою. Так вийшло, що у мене було багато спільних сцен з Бог­даном. Його підхід до роботи на­гадав мені, за що я люблю актор­ську професію. Спільні інтереси та цінності вивели наші розмо­ви за рамки знімального май­данчика. На щастя, вони трива­ють і досі.

— Ви — випускниця Київсько­го національного університе­ту культури та мистецтв, спе­ціальність «тележурналіст, диктор та ведучий телепро­грам». Але стали актрисою. Це була мрія з дитинства?

— Це трапилося випадково. Коли я вирішувала, на яку спе­ціальність подати документи, знала, що піду туди, де можна писати. Люблю писати, створю­вати сюжети, писати сценарії, короткі твори. Це було моїм за­хопленням ще у школі. Мені було складно обрати професію, тому я подивилася на свій та­бель, побачила, з яких предметів маю хороші оцінки. З’ясувала, що це переважно творчі предме­ти, українська та зарубіжна літе­ратура. А ще мені робили комп­ліменти стосовно мого голосу, підказували, можливо, варто по­думати про кар’єру телеведучої. І так я вступила в цей універси­тет. Деякий час працювала те­лежурналісткою. Але потім зро­зуміла, що мені нецікаво ходити з мікрофоном і запитувати дум­ку людей про перейменування вулиць… Звичайно, були й ціка­ві виїзди, адже згодом мені вда­лося потрапити на зважуван­ня Олександра Усика. Попереду був його поєдинок. Я потрапи­ла спочатку на пресконферен­цію з приводу цього поєдинку, потім на зважування. На жаль, на сам бій тоді так і не вдалося поїхати. Мені подобалася змі­на обстановки, писати сюже­ти, я вміла накидати «рибу» пе­ред виїздом, а потім додати усі цікаві моменти. Але ж не завжди трапляється у твоїй кар’єрі бій Усика. Рутина мене пригнічува­ла, і я зрозуміла, що ця профе­сія мені перестала подобати­ся. Якось так склалися зірки, що кастинг-директорам, які при­йшли до університету, я запи­сала свою першу акторську «ві­зитку», і через місяць мені дали епізодичну роль. Я відчула, що це моє. Різні герої, різні сюжети, нема рутини. А мені потрібно ви­находити щось нове. Акторська професія припала мені до душі. Моя бабуся до останнього випи­тувала, коли я вже буду працю­вати на телеканалі. Я знала, що вона переживає, як переживає і моя мама, бо вони уявляли, що я працюватиму як телеведуча. Тоді я їм сказала, що акторська про­фесія — це не дуже швидко, дай­те мені час, і ви побачите мене на екрані. І згодом почала вико­нувати не лише епізодичні ролі, а й лінійні, а пізніше і головні — це була моя маленька перемога.

— Ви не лише актриса, а й займаєтеся дубляжем і озву­ченням. Це хобі чи метод до­даткового заробітку? Чи це один з пунктів акторської ді­яльності?

— Три в одному. Мабуть, буде неправда, якщо скажу, що не розглядала це як спосіб додатко­вого заробітку. Але у мене стіль­ки варіантів додаткового заро­бітку, а дубляж завжди був моєю мрією ще з університету, коли ходила на фільми «Марвел», ди­вилася, як Тоні Старк розмовляє українською, використовуючи черкаську говірку. Я вважала, що це круто, виходила з кінотеатру і пропонувала друзям говори­ти українською — так це на мене вплинуло. Ще тоді вирішила, що маю потрапити у дубляж. По-перше, хотіла, щоб мене чули з кінотеатрів, по-друге, хотіла до­торкнутися до цього мистецтва, познайомитися з людьми за ка­дром усього цього дійства.

— Повномасштабна війна триває понад два роки. Де вас застав цей страшний ранок 24 лютого 2022-го?

— У Києві. Для мене це був дуже страшний день. У мене було багато планів, але я навіть не усвідомила, що почалася по­вномасштабна війна. Так, я чула вибухи, але я їх проігнорувала. І продовжувала спати. На 24 лю­того у мене був запланований дзвінок до майбутньої учениці — на той момент я викладала ак­торську майстерність онлайн, а також акторську майстерність викладала у модельному агент­стві. Я запланувала заняття, вранці мала їхати на фотосесію, а в обід — на запис демо зі сво­їм звукорежисером. І раптом ро­зумію, що усі мої плани накри­лися. І накрилися вони не лише через повномасштабне втор­гнення, а й моє неусвідомлен­ня ситуації. Насправді, я дуже боялася підвести людей, з яки­ми домовилася. Як з’ясувалося потім, моя стилістка була вже на кордоні, а гример десь у За­хідній Україні. Коли усвідомила, що відбувається насправді, ста­ло дуже страшно. Я змирилася з тим, що цього дня можу помер­ти, і зайнялася речами, які по­стійно відкладала, — хотілося по­читати і приготувати страву, про яку думала два тижні. Готувала, поки не закінчився день. Це була моя захисна реакція.

— Не думали спакувати речі і поїхати за межі країни?

— Я не мала до кого їхати. Та й не хотіла залишати батьків. Ми перебували неподалік жи­томирської траси, де на той мо­мент йшли активні бої, і не знали, куди піде ворог. Але навіть тоді, коли друзі намагалися витягнути мене з дому, спрацювала захис­на реакція. Не уявляла, що буду робити за кордоном і ким я там буду. Не мала чіткої мети і ба­жання. Тому й залишилася.

— Спочатку ковід, потім страшна війна. Актори пере­живали тяжкі часи — зйомок практично не було, артисти ледь зводили кінці з кінцями. Як виживали ви у цій ситуації?

— Жила на відкладені кошти. Я — людина економна. Під час кові­ду жила з батьками, тож не дуже багато витрачала. Довелося ви­тягнути те, що збирала на квар­тиру. Потім мій однокурсник за­пропонував мені попрацювати на ютуб-каналі, а оскільки це була канадська компанія, то я не відчула фінансового стресу. Хіба що психологічний.

Схожі новини